На головну Команда  | 
Вороніж УКР | РУС
Поїздка в Сумську область - це завжди подія. Дерев'яні будинки, височезні забори висотою в два метри і звичайно ж ворота, габарити яких часто перевищують габарити малосімейної однокімнатної квартири в центрі столиці України - все це виглядає якщо не фантастично, то як мінімум незвично для жителів центральної України, одним з яких являюсь я.

Вокзал станції Терещенська

Нормально приїхати на Сумщину з Вінниці, звідки і почалась моя поїздка, без збочених пересадок і в світлу пору доби можна тільки літом. Дефіцит поїздів в північному напрямку компенсують додаткові літні поїзди Одеса - Москва, які курсують тільки два місяці на рік, тому не бажаючи втратити таку козирну можливість приїхатися країною, о 23.07 я вже сидів в пустому купе чистенького вагона московської приписки, який порожняком вертався до Москви за новою партією бажаючих полежати на сонячних пляжах Одеси.

Станція Терещенська

В Вороніж приїхали в пів сьомого ранку з невеликим відставанням від графіку. Залізнична станція Терещенська, котра знаходиться не території міста, названа в честь місцевого мецената і цукрозаводчика Терещенка, котрий жив в сусідньому Глухові. Не так давно станція Терещенська обслуговувала купу приміських маршрутів, але зараз, крім транзитних поїздів на Москву і електричок Конотоп - Зернове, звідси відправляються тільки приміські поїзди на Семенівку через Шостку і Новгород-Сіверський.

Вороніж

Вороніж являється селищем міського типу, але шось схоже на міську забудову помітно тільки по вулиці Кошового, не далеко від вокзалу, де в середині 70-х на початку 80-х років було збудовано кілька багатоповерхових будинків. Решта території селища, не враховуючи центральної частини з універмагом і непрацюючим цукрозаводом, являється автентичним північноукраїнським селом з характерними дерев'яними ганками, височезними заборами і звичайно березами, які ростуть ледве не в кожному дворі.

Вороніж

Вороніж

Не маючи карти міста, я вийшов на вулицю Київську, яка тягнеться від вокзалу і побрів в напрямку, де по всіх признаках повинен знаходитись центр селища.

Вечная слава павшим на фронтах Великой Отечественной Войны за свободу и независимость Советской Родины

Зважаючи на те, що було тільки сім годин ранку - Вороніж зустрів мене ранковою прохолодою і стадами курей, яких хазяї вже випустили гуляти залитими нічним дощем пустими вулицями. Поодинокі перехожі зустрічалися тільки біля автобусних зупинок, чекаючи автобус на Шостку.

Покровська церква

Ближче до центру міста, якраз навпроти меморіалу встановленому до дня перемоги, стоїть те, що мені спочатку здалося місцевим будинком культури. Але величезний хрест над дверима натякнув, що це приміщення церкви.

Покровська церква

Як вияснилось, Покровська церква дійсно довгий час використовувалась як будинок культури. Про її трансформацію в клуб, а не навпаки, а таке також буває, натякають барельєфи явно не соціалістичної тематики.

Вороніж

Прямо по курсу, на перехресті вулиць Київської і Пролетарської, здіймаючись аж до неба, стоїть засмальцьований корпус колишнього цукрового заводу.

Пошта

За пожежною частиною повертаю ліворуч - і я в центрі Воронежа. Тут так само тихо і спокійно як і на околиці міста.

Вороніж. Центр

Між сільрадою і невеликим продуктовим магазином стоїть головна прикраса селища - Михайлівська церква.

Михайлівська церква

Михайлівська церква

Збудована церква була в кінці XVIII століття і завдяки цікавому і нестандартному декору виглядає, не побоюсь цього слова, унікально.

Ленін

Навпроти церкви, через дорогу, знаходиться Воронізька школа №1. З вікон якої учням старших і молодших класів відкривається вид не тільки на церкву, а й на пам'ятник Володимиру Леніну, котрий встановлений на спортивному майданчику якраз навпроти церкви.

Колишнє земське училище

До речі, поруч з новою школою, збудованою в 1989 році, знаходиться і старий корпус, в якому близько 100 років назад розташовувалось земське училище.

Вороніж

От в принципі і весь центр Воронежа. Між церквою і селищною радою стоїть будиночок в якому вочевидь колись була зберкаса, так як на стінах до цього часу висять ящики з сигналізацією.

Воронежу 800 лет

А трохи далі, поруч з універмагом, на площі, де очевидно проводились урочисті події, стоїть декоративна фортеця, котра була зведена в кінці 70-х років до 800-річчя з дня заснування міста.

Вороніж

З містка через річку Осоту, яка протікає через центр Воронежа, видно ще одну, Спасо-Преображенську церкву, дорога до якої тягнеться вузькими вуличками, забудованими в основному дерев'яними, класичними для Сумської області, одноповерховими будинками.

Михайлівська церква на протилежному березі Осоти

По суті це вже околиця Воронежа, далі тільки кладовище, яке знаходиться по цій же вулиці Леніна, де стоїть Спасо-Преображенська церква.

Спасо-Преображенська церква, XVIII століття

Спасо-Преображенська церква

Поруч із Спасо-Преображенською церквою знаходиться цікавий об'єкт, всередині якого багато років назад був схований понижуючий трансформатор. В Радянському Союзі було традицією встановлювати обладнання електромереж поруч з церквами або перед центральним входом до колишнього маєтку польського панича, тому розташування підстанції саме в цьому місці не дивує, але кладка цегли на будиночку, в якому знаходився трансформатор дуже цікава і очевидно це був або один із перших об'єктів ГОЕЛРО або трансформаторна будка має значно давнішу історію.

Вороніж

Покрученими вулицями, виключно на інтуіції, повертаюсь назад до знайомої мені вулиці Київської, якою іду до залізничного вокзалу. Взаємне розташування вулиць в Воронежі добряче розвиває просторове мислення. Заблудитися тут важко, так як місто відносно невелике і між вулицями повно перехресть на яких завжди можна повернути в потрібному напрямку. Але й прийти з першого разу в потрібне місце не завжди получається - більшість вулиць під невеликим кутом повертають в сторону, а для неуважного туриста, який ловить гав, оглядаючись по сторонах і свято вірить, що він іде по абсолютно рівній вулиці, яка тягнеться строго на північ - це справжнє горе.

Погріб на станції Терещенська

Часу залишалось не багато, скоро буде відправлятись дизель на Семенівку і хотілося б на нього встигнути, тому прямою наводкою іду на вокзал. Вокзал станції Терещенська невеликий, але в пікові дні тут збирається чимала купа народу. Більшість людей, які сидять в залі очікування, їдуть або в Київ, чекаючи поїзд Шостка-Київ, або транзитними поїздами від'їжджають в Росію до кордону з якою звідси 50 кілометрів.

липень 2013