Тульчин - один з небагатьох райцентрів Вінницької області, який, хоча і з натяжкою, але завоював собі статус туристичного міста.
|
|
Автовокзал в Тульчині
|
Цікава архітектура, яка залишилась в спадок Тульчину, дякуючи, насамперед, Станіславу Щенсни Потоцькому, неабияк приманює сюди і екскурсійні групи, і поодиноких туристів, для яких Тульчин є головним туристичним об'єктом під час мандрів півднем Вінницької області.
|
|
Типова радянська "контора" 60-х років поруч з автовокзалом
|
|
|
Автентична символіка
|
В Тульчині я вже не вперше. Місто розташоване на одній із головних транспортних магістралей області, тому, якщо ви хоча б зрідка мандруєте Вінницькою областю - в Тульчин рано чи пізно, все одно, заїдете. Хоча всі попередні візити були транзитного характеру і нагода нормально прогулятися містом випала лише цього разу.
|
|
Центр міста. На передньому плані корпус ветеринарного технікуму
|
Перше враження будь-якого туриста від Тульчина - це, звичайно, автовокзал. Єдині транспортні ворота міста, як сказав би класик - занедбане місце, куди рідко ступає культура. Корисну площу прямокутної коробки Тульчинського автовокзалу, збудованого в період розквіту Союзу, поділили між собою магазин вікон, продуктів і будівельних матеріалів. Якщо з попередніми двома торговими точками ще сяк так можна миритися, очікуючи автобус, то розвантаження машини з цементом біля входу до вокзалу, створює, м'яко кажучи, деякий дискомфорт. Але, в цілому, якщо не дивитися в сторону привокзального туалету - автовокзал в Тульчині виглядає не так вже й страшно.
|
|
Вулиця Леонтовича
|
Сучасний Тульчин, незважаючи на цікаву історію і унікальну архітектурну спадщину часів Речі Посполитої, має вигляд типового радянського міста, образ якого сформувався орієнтовно в 1970-1980 роках.
|
|
Тульчин
|
|
|
Центр Тульчина. Районний будинок культури і торговий центр
|
Розгледіти в Тульчині колишнє польське місто вже доволі важко - це звичний для Вінницької області районний центр, який живе буденним життям, намагаючись, в рамках свого провінційного бюджету, рятувати всю ту архітектурну складову, яку залишили в спадок Поляки.
|
|
Тульчинське училище культури
|
|
|
Палац Потоцьких
|
|
|
Трудові будні студентів училища культури
|
Найвідоміша архітектурна пам'ятка Тульчина - шикарна будівля колишньої резиденції Станіслава Щенсни Потоцького. Палац, котрий був зведений в середині XVIII століття, знаходиться в центрі міста - його добре видно при в'їзді в Тульчин з Вінницького напрямку.
|
|
Залишки колишньої величі
|
|
|
Залишки колишньої величі
|
Зараз в палаці живе училище культури, котрому і дістались колишні хороми Потоцьких, реставрація яких напевно не закінчиться ніколи. По своїй сільській простоті, років десять тому, я навіть вирішив дочекатися закінчення реставрації палацу, щоб приїхати в Тульчин і, в числі перших, зробити свіжі пафосні фотографії відновленого палацу Потоцьких. З того часу я став в рази мудрішим і почав дивитися на речі більш реалістично :)
|
|
Колишній домініканський костел. Зараз - православна церква
|
Навпроти резиденції Потоцьких розташований колишній домініканський костел, який, разом з розкиданими по всьому місту будинками кінця XIX сторіччя, чудово доповнюють один одного, виділяючись поміж п'ятиповерхової забудови радянської доби.
|
|
Dark side of the moon. Корпуса НВК №3 в дворі колишнього костьолу домініканців
|
|
|
Пам'ятник Суворову перед церквою
|
Перед церквою, в центрі міста, за Союзу був встановлений пам'ятник Суворову. В 1796 році, готуючись до війни з революційною Францією, Тульчин став опорним пунктом, розквартированої на Поділлі, російської армії, командувачем якої був відомий полководець Олександр Васильович Суворов. До речі, Тульчинський Суворов - копія пам'ятника Суворову в Ізмаїлі.
|
|
Вулиця Суворова, 17
|
|
|
Житловий фонд минулого століття в центрі Тульчина
|
|
|
Стоматологічна поліклініка. Будинок 1870 року
|
Але залишимо позаду садибу Потоцьких і пройдемось центром Тульчина вздовж колишньої вулиці Леніна, не так давно переіменованої на честь Миколи Леонтовича - відомого українського композитора, який деякий час жив і працював в Тульчині.
|
|
Будинок культури в центрі міста
|
|
|
Пам'ятник Леонтовичу в Тульчині
|
Миколою Леонтовичем, на початку 1920-х років, була заснована перша в Тульчині музична школа. Сучасна, міська дитяча музична школа, розташована в центрі міста по вулиці Лентовича, 53, в колишньому будинку пана Сваричевського - юриста Софії Потоцької, дружини Станіслава Потоцького.
|
|
Вулиця Миколи Леонтовича, 53. Фасад будинку дитячої музичної школи
|
Через дорогу від музичної школи стоїть католицький костел "святого Станіслава" - діючий, але під час мого візиту знаходився в стані радикальної реконструкції.
|
|
Католицький костел
|
Ще одна архітектурна родзинка Тульчина - будиночок по вулиці Леонтовича, 86. Колись тут знаходився місцевий РАЦС, а зараз приміщення ділять між собою кілька державних організацій. Симпатичний будиночок був збудований місцевим купцем Розенфельдом для своєї доньки на початку XX століття.
|
|
Вулиця Леонтовича, 86
|
|
|
Будинок по вулиці Леонтовича, 51
|
Зовсім поруч розташований так званий малий палац Потоцьких, який був збудований наприкінці XVIII століття. Після взяття в 1794 році Варшави, Суворов, керуючи розташованою на Поділлі армією, перетворює малий палац Потоцьких на свою штаб-квартиру. Зараз будівлю палацу захопив технікум ветеринарної медицини, але погруддя Суворова, встановлене перед центральним входом, до цього часу нагадує про події минулих днів
|
|
Так званий "малий палац Потоцьких"
|
Історичну архітектуру в західній частині міста проріджує радянська забудова 60-80-х років. В цілому цей період історії міста чимось унікальним не відрізняється - крім типових, мало чим примітних, але необхідних кожному місту інфраструктурних об'єктів, тут можна подивитися хіба що на міський стадіон, збудований в 60-х роках в кращих спортивних традиціях Радянського Союзу. А через дорогу від малого палацу Потоцьких розташований дитячий ортопедичний санаторій - до речі популярний в своїх колах оздоровчий заклад.
|
|
Готель "Подолянка"
|
|
|
Осінній Тульчин
|
Ще одна сторінка в історії Тульчина - євреї. В XVII столітті єврейська община Тульчина була однією з найбільших на території сучасної Вінницької області. З роками кількість єврейського населення зменшувалась, але, згідно з переписом населення, навіть на початку XX століття, більш ніж половина жителів міста були євреями.
|
|
Тульчин. Вулиця Пушкіна
|
Навіть зараз, в центрі міста, все ще можна побачити характерні єврейські будиночки, автентичний фасад яких ховається за товстим шаром "Євроремонту".
|
|
Центр
|
В південній частині Тульчина, за молокозаводом "Тульчинка", на височезному пагорбі, з якого видно все місто, розташоване старе єврейське кладовище. З центру міста сюди дійти не важко, але дорогу краще запитати в місцевих, щоб не гаяти час, нарізаючи кола навколо молокозаводу.
|
|
Старе кладовище
|
|
|
Старе кладовище
|
Продираючись через непролазні джунглі, якими обросли старі поховання, розумієш наскільки сильна і згуртована єврейська нація не тільки в Тульчині, а й у всьому світі...
|
|
Погляд на Тульчин з кладовища
|
|
|
Погляд на Тульчин з кладовища
|
Значна частина поховань потопає в непролазних зарощах дикого бузку. Собаки, в розташованих поруч з кладовищем дворах, почувши запах незнайомця, брешуть ніби останній раз в житті, охороняючи від мене території своїх дворів... А в тіні кущів ховаються сотні старих надгробків, які тягнуться все далі і далі, вверх по пагорбу.
|
|
Старе кладовище
|
Піднімаючись вище, джунглі потроху зникають і з'являються вже нові, сучасні могили із зіркою Давида на надгробках... Велика і сильна єврейська громада Тульчина майже повністю зникла, точнісінько так само як і єврейське населення, розташованого за 60 кілометрів звідси, Шаргороду ...
|
|
Успенська церква. 1789 рік
|
Обідня спека виганяє мене з кладовища і я спускаюсь з пагорба вниз, в місто. Попереду дорога назад, на Вінницю. Проходжу мимо старої Успенської церкви і виходжу до автовокзалу. Автобуса до Вінниці чомусь довго не було, тому обідав в вокзальному чайному кіоску - це, до речі, ще одна особливість Тульчина, незважаючи на туристичну привабливість, нормальної їдальні в центі міста я так і не знайшов.
|
