|
Кімната в общазі, в котрій живуть аспіранти, Іван Опанасович, Гриць Якович і сало. В кімнаті - дві кроваті, тумбочки і стіл. За столом сидить Іван Опанасович і їсть сало. На кроваті лежить Гриць Якович Вареник у стані алкогольного токсикозу, загорнутий у ковдру.
|
Лесь Подерев'янський.
Остановісь, мгновєньє - ти прєкрасно!
|
Місце збору - Київ. Аспірантська общага десь на Оболоні. В цій общазі час від часу живуть, відпочивають, їдять кашу, а також інколи займаються науковими розрахунками відомі в своїх колах Сірьога і Сірьога.
|
Пан Коновал в аспірантській ощазі
|
Ввечері перед поїздкою гарно проводимо час, поїдаючи аспірантську кашу з брудних полумисків і роздивляємось розклад залізниці. До Трипілля їдемо електричкою Київ - Миронівка через Трипілля. Не плутаємо - на Миронівку ще їздять електрички через Фастів, котрі в Трипілля не заїжджають. Наша електричка до Трипілля відправляється з північної платформи, якщо ніколи не були на північній платформі, то приїдьте на вокзал як мінімум за пів години до відправлення і відкрийте для себе північну платформу.
Ранок. Київський залізничний вокзал. Спускаємося до північної платформи. Просовуємось в касу - два білєта до Трипілля, будь ласка. Беремо квитки, на яких написано Київ - Трипілля-Дніпровське. Подивились один на одного - хто його знає, мабуть так треба. Залазимо в електричку. Від Києва до Трипілля - близько 50 км, але так як їдемо електричкою і вона весь час зупиняється, щоб пропустити якийсь поїзд, то дорога займає трохи більше години часу.
Приїхали, виходимо. Невеличкий вокзальчик на якому написано Трипілля-Дніпровське, точно як в нас на квитках.
|
Трипілля-Дніпровське
|
В приміщенні вокзалу нічого цікавого не знайшлося, а біля вокзалу на сусідній колії стояли вантажні вагони, які аж ніяк не нагадували собою про трипільську культуру, тому ми посунули далі від вокзалу в напрямку цивілізації.
Тільки виходимо на дорогу - зразу ж історична споруда. Автобусна зупинка совдепівського періоду у вигляді здоровенної літери А.
|
Автобусна зупинка
|
Ще якась сотня метрів і ми вже на березі Канівського водосховища. Зупинка електрички майже на самому його березі.
|
Канівське водосховище
|
На самому березі житловий мікрорайончик п'ятиповерхівок. Йдемо по набережній в гущу містечка з надією побачити там людей і розпитати в них де музей трипільської культури.
Сучасні будівлі не відрізняються нічим особливим, інколи зустрічаються продуктові магазини, інколи меморіальні дошки, одним словом маленьке містечко в київській області. Ми ще не встигли роздивитись шо і де, але починаємо розуміти, шо це по суті вже і є центр містечка - магазинчики, зграя маршруток на Київ, народу багатенько шастає, ларьок з канцтоварами. О! Канцтовари. Це добре. Питаємо чи є карта міста, каже карт нема ідіть туди (тикає пальцем), там теж канцтовари і повинні бути карти. Піднімаємося на другий поверх магазину.
- А у вас є карта?
- Нє, області немає.
- Нє, нам не області, нам міста.
- Нє, хлопці, карти Києва теж нема.
- Та нє! Нам не Києва, вашого міста карту.
- Ха!!! Ви шо хлопці, яка карта! Карти УкрАїнки нема й не буде ніколи! Воно ж таке мале шо яка там карта
Дивимось один до одного, я тупо дивлюся на Назара, а він тупо дивиться на мене. Ми ж вроді в Трипілля їхали. Яка ше УкрАїнка?? Ми ж метрів 500 Від зупинки відійшли, ну може з кілометр і вже УкрАїнка?
А оце... Тут у вас ми знаємо музей десь є? Ааа! Так це отак вийдете з мого магазину, пройдете якусь сотню метрів через лісок, дійдете до базару, а там сядете на маршрутку і доїдете до музею, це не далеко, може хвилин 5 чи 10 їхати.
Ага. Тепер починає прояснятись. Зупинка Трипілля-Дніпровське - це УкрАїнка. А ще якихось 2 чи може 3 км звідси на південь - і це вже село Трипілля, в якому і є музей трипільської культури.
Виходимо з Назаром з магазину, проходимо в ту сторону куди казала тьотя-продавщиця. Точно, є якийсь так званий лісок - натикані кілька десятків сосон, а поміж них заховалась церква.
|
Церква. Місто УкрАїнка
|
Йдемо мимо церкви, переходимо через дорогу, через пару сотень метрів перед нами базар, а з правої сторони залізнична колія по якій ми вже їхали сюди годину тому. Виявляється в пошуках музею ми повернулися трохи назад. Пройшовши мимо так званого базару бачимо місце збору маршрутних таксі. Всі вони кудись їдуть. Отримати точну і конкретну відповідь як доїхати до Трипілля в нас не получилось. Один воділа сказав шо треба стояти там і чекати машину на таке-то село. Постоявши, попарившись на сонечку ми з Назаром плюнули не це діло і почали штурмувати всі маршрутки підряд, шукаючи машину з вільними місцями. Через якихось хвилин десять, завдяки власній ініціативі, ми вже їдемо в мікроавтобусі і розпитаємо в тьоті, яка сидить на сусідньому сидінні, де ж тут музей трипільської культури і де треба виходити щоб до нього попасти. Як з'ясувалось, музей зовсім поруч, проїхали якихось пару кілометрів. Не встигли насидітись, як вже треба виходити.
Вискакуємо на перехресті. Якщо керуватися дорожнім знаком, то до музею йти треба в напрямку Ржищева.
|
Контрольне перехрестя
|
Тут же зустрічаємо дідка, який суне по своїх дідівських справах.
- Діду, а де тут у вас музей?
- Ааа! Музей! А в нас два музеї.
- Ого! І як же до них дійти?
- Один осього, показує в напрямку якоїсь будівлі, а інший оно там за поворотом.
Вирішуємо спочатку піти до того музею шо далі, а потім до цього, що ближче. Пара сотень метрів і ми бачимо перший признак того шо йдемо вірно.
|
Напрямок до музею
|
|
Ще сотня метрів і ми на місці
|
На подвір'ї музею стоїть пам'ятник археологу і першому досліднику трипільської культури Хвойці. Тут же на подвір'ї, але трошки в стороні від музею - стела загиблим воїнам.
|
Пам'ятник Хвойці і каменюки
|
|
Стелла
|
Заходимо до обласного археологічного музею. Нас зустрічають говірливі і веселі тьоті - працівниці музею. Людей сюди заходить не багато, тому вони раді бачити всіх гостей. Піддаємся провокації з їхньої сторони і купуємо квитки і дозвіл на фотозйомку.
|
Обласний археологічний музей
|
В музеї зібрана ціла купа всякої старовинної утварі, але в основному тут виставлені археологічні знахідки періоду трипільської культури.
Історичні джерела, а також величезна купа досліджень повідомляють що трипільська культура почала своє існування приблизно в V–ІІІ тисячоліттях до н. е. на території України, Молдови, Румунії. Трипільці були надзвичайно розвинутими і вважається, що частково мова, способи будівництва і виготовлення різноманітних глечиків прийшли до нас саме від них.
Весь час дьоргаємо тьоть, працівниць музею, запитуючи - "Що то є?", гуляємо по залах музею, розглядати всілякі старовинні знахідки.
|
Зуб мамонта
|
|
Череп Зубра? Бізона?
|
|
Реконструкція вигляду сокири
|
|
Скляні та кам'яні намистини
|
|
Фрагменти ліпних та кружальних горщиків
|
Чесно кажучи, я трохи прозрів, побачивши шо в трипільців була така штукенція як ювелірний пінцет.
|
Пінцет ювелірний
|
|
Гвіздки, свердла, стамески, всякі гачки і інші причандали народного хазяйства
|
|
Каблучка (Кольцо по нашому)
|
|
Копія лицарських обладунків
|
|
Постоли
|
|
Трипільський алфавіт
|
|
Антропоморфні статуетки. IV тисячоліття до н.е.
|
|
Ритуальна посудина. Трипільська культура, перша половина IV тисячоліття до н. е.
|
На стіні, при вході до кімнат музею, висять цікаві малюночки. Так як в кінці XIX на початку XX століття фотоапарати не були дуже поширені, то кожен археолог повинен був вміти добре малювати такі малюнки, замальовуючи все те, що він видовбав із землі.
|
Малюнки археолога Хвойки
|
В невеличкому холі музею стоїть кілька стелажів з досить пристойною колекцією грошових одиниць, починаючи від царських і закінчуючи рідними гривнями.
|
Колекція грошових одиниць
|
Обійшовши всі зали музею, прощаємося з тьотями і на пам'ять лишаємо в їхній гостьовій книзі наші враження від відвідин музею, а я забираю свою мобілу, яку привітні тьоті дозволили зарядити від своєї музейної електромережі.
|
Сірьога згадує прийоми письма кульковою ручкою
|
Розпрощавшись з обласним археологічним музеєм ми йдемо вже відомою нам дорогою до іншого музею. Музей від музею розміщені досить близько і через якихось хвилин десять ми вже на місці.
|
Інший трипільський музей. На жаль під час подорожі його назва була втрачена
|
На порозі цього музею нас зустрів дядечко, який сидів на сходах і змученими поглядом сумних очей не міг зрозуміти нашого завзяття. Дядечко порадував тим, шо треба почекати з годинку, поки явиться група і тоді можна буде почати огляд експонатів. Ми з Сірьогою, вважаючи на нашу затасканість на протязі дня, вирішили шо якшо нас зараз не пускають туди, то ми сильно й проситися не будемо, а краще підемо до берегу водосховища, де організуємо обід, бо наші шлунки вже давно волали про те шо хочуть їсти. До водосховища йти метрів десять, може п'ятнадцять - музей розташований майже на самому березі.
|
Канівське водосховище
|
З цього місця добре видно той мікрорайончик п'ятиповерхівок, збудованих на самому березі річки. Саме до цих будинків ми прийшли як тільки вистрибнули з електрички.
Пообідавши, назад до Києва вирішили їхати не електричкою, а маршруткою - їх тут валом їздить валом. Виходимо на наше стратегічне перехрестя, на якому мабуть для таких як ми стоїть маленький продуктовий магазин і лавка, яка являє собою автобусну зупинку. Довго чекати не довелося, максимум хвилин через 30 під'їхав чималий мікроавтобус з напрямком руху якесь_там_село-Київ. Приблизно через годину ми вже були біля станції метро Видубичі, кінцевої зупинки цього маршрутного таксі, я поїхав на залізничний вокзал, а Сірьога в свою аспірантську общагу на Оболоні.
|