На головну Команда  | 
Тальне УКР | РУС
Хоч через Тальне і проходить відносно продвинута залізна дорога, але так вже сталось шо їхати прийшлося автомобільом. Продираючись через районні центри Черкаської області з наближенням до Тального відносно нормальне асфальтове покриття ставало все гіршим і гіршим і те що в атласі України було позначене як - "місцева дорогою з твердим покриттям" виявилось звичайною бруківкою з колдобинами, дірками, а в деяких місцях з рятувальною грунтовою дорожкою паралельною до основної, покритої каменем.

Дорога до Тального

В центрі міста нас вітає Ілліч, який гордо стоїть на високому постаменті і дивиться на схід сонця. Кругом Ілліча організовано круговий рух автомобілів, шоб рухаючись по колу можна було нормально його роздивитись.

Ілліч в центрі Тального

В центрі міста, я так зрозумів по вулиці Леніна, не так то й давно збудували новий Петропавлівський собор. Будівля частково недобудована, закінчуються оздоблювальні роботи і оформлення подвір'я навколо собору.

Тальне. Петропавлівський собор.

Шоб знайти приблизну орієнтіровку на палац Шувалових, який ми збирались тут побачити, прийшлося побігати по тротуарах за представниками місцевого населення з путєводітєлєм України в руках, тикаючи пальцем в фотку палацу і примовляючи - "А ви не підкажете як нам сюди проїхати?". В кінці-кінців зайшовши на стройку, де добудовувався собор, місцевий прораб відносно гарно і чітко розказав куди треба їхати. Палац знаходиться на південній окраїні міста в лісі. На більш-менш детальних картах Черкаської області видно шо там дійсно є лісок.


Двічі герой соціалістичної праці Дубковецький Федір Іванович
Голова колгоспу Здобуток Жовтня Тальнівського Району Черкаської області 1894 - 1960

Зразу біля щойно збудованого собору встановлено пам'ятник зразковому колгоспнику, голові колективного господарства Здобуток Жовтня - Дубковецькому Федороу Івановичу. От Між пам'ятником цього дядька і собором повертаємо на вулицю Радянську і женемо далі аж до якогось технікума, де власне кажучи і починається більш менш цікава частина міста.

Тальнівське Поліграфічне Підприємство і редакція Тальнівської районної газети Колос

По вулиці Радянській, 71 здибується Тальнівське Поліграфічне Підприємство і редакція Тальнівської районної газети Колос, які розмістились в одному будинку. Архітектура будинку, особливо оформлення балкончика і якійсь Цербери при вході в Редакцію газети заслуговують більшої уваги.

Тальнівське Поліграфічне Підприємство і редакція Тальнівської районної газети Колос

Будинок Тальнівського Поліграфічного Підприємства і редакції Тальнівської районної газети Колос

Добравшись до технікуму, який по суті є одним із основних орієнтирів по дорозі до Шувалових, спочатку варто роздивитися костел Святої Анни, який стоїть по дорозі трошки далі від технікуму, а вже потім повернути по асфальтовій доріжці вниз до лісу.

Костел святої Анни

Костел дійсно старий, про це стверджує не тільки напис на одній із стін, а й дві тьоті, які були на подвір'ї костелу і розказали мені шо це є костел святої Анни і збудований близько трьохсот років назад.
Між технікумом і костьолом є вузенька асфальтова дорога, яка спускається кудись вниз. Ще раз уточнивши напрямок руху в якогось дядька їдемо вниз по цій дорозі. Внизу дорога роздвоюється на дві, а замість роздоріжного каменя стоїть залізна табличка, де написано шо накінець-то ми попали до того лісу, який ми шукали. Але по научному цей ліс зветься на лісом, а парком.

Тальнівський парк. 406 га. Пам'ятник садово-паркового мистецтва загально-державного значення.

На роздоріжжі нікуди не звертаємо, а газуємо догори мимо якоїсь общаги і дивного погреба, який більше похожий на підземну катівню для в'язнів.

Катівня

А на горі нас чекає те шо ми так довго шукали петляючи вулицями Тального - палац Шувалових, котрий сяє залишками своєї давньої краси.

Палац Шувалових

Те шо замок знаходиться в процесі реконструкції мене не здивувало. Епопея з його ремонтом тягнеться вже пару років. І лиш тепер помітно що в палацу з'явилася нова криша і більш-менш частково оновилася одна з веж.


Вежа

Палац якоби реставрується по серйозному, територія навколо нього огороджена залізним забором, на видному місці прибита табличка - стороннім вхід заборонено, а в імпровізованому дворі за металічним забором мирно дрихнуть, витягнувшись на сонечку тіпа сторожові цуцики.

Ще одна вежа

Граф Швалов, будучи військовою серйозною людиною, навряд чи був би в захваті, якби побачив те шо сталось з його помешканням. Таке враження шо паралельно з реставрацією в палацу відламують все то шо ше можна відламати.

Задній фасад замку

Замок Шувалова

В замку колись розміщувався якийсь технікум і музей хліборобства. Зараз ці дві установи перенесено звідси. В спадок від технікуму лишилося тільки футбольне поле на яке і зараз прибігають любителі поганяти м'яча.

Дуб біля футбольного поля

Здоровенницькі дуби, яким не один десяток років потужно стоять біля замку і нагадують про те яким колись був парк. Парк, який оточує замок справді був знатний, але про це зараз можна тільки здогадуватись.

Жимолость татарська

Походивши по парку можна замітити шо тут точно колись була культура, не так то вже й давно парк доглядали і піклувались про дерева. По дивній тенденції, яка просліджується з міста в місто біля палацу поставлено пам'ятник командиру артилерійського полку Олександру Володимировичу Скворцову. Те що людям, які воювали на війні треба ставити пам'ятники це гарна справа, але чогось якшо є гарний палац якогось панича чи костел XVIII століття, то обов'язково його треба затулити якимось пам'ятником, а якшо не затулити то хоч поставити рядом.

Пам'ятник командиру артилерійського полку Олександру Володимировичу Скворцову

406 гектарів парку це конєчно солідно і обходити їх всі слабореально, але територія біля палацу хоч і захаращена, але якась приємна, височезні дуби створюють неповторний колорит яким може похвалитися не кожен парк, та й свіже повітря і відсутність міського шуму, який маленьке Тальне просто не зможе нагенерувати.

Палац Шувалова

Погортавши атлас України вияснилось шо до Тального можна їхати і нормальною дорогою і автомобільне сполучення з цим містом повинно бути не таким то й страшним як нам здалося з самого початку, просто їздити треба тудою кудою їздять всі нормальні люди і кудою їздять автобуси з Києва.

Вивчення плану мєсності

Близько 35-ти кілометрів на захід мимо районного центру Маньківка по очєнь даже не поганій асфальтованій дрозі і ви на трасі Київ-Одеса, звідки можна попасти куди завгодно, аби було бажання їхати.

Київ - Одеса


вересень 2008