Якщо в місті є залізна дорога, я за традицією приїжджаю поїздом. До Сторожинця з Чернівців ходить дві пари поїздів на день. Пасажирів не багато, швидкість руху невелика. По прямій від Чернівців до Сторожинця близько 25 кілометрів, але залізна дорога робить потужну петлю і розтягує маршрут на 50 кілометрів.
|
Залізничний вокзал міста Сторожинець
|
Як вияснилось, жд вокзал знаходиться практично в центрі міста. Орієнтуючись на міську ратушу, яка високо стирчить над всіма будинкам, занурююсь в ранковий Сторожинець, який виявився надзвичайно гамірним багатонаціональним містом, де всі говорять по не нашому.
|
Ратуша
|
Вузькі міські вулички під зав'язку заставлені автомобілями, між якими прошмигують мопеди і велосипеди, по тротуару суне повно народу, який тягне з базару сумки з покупками до автостанції, котра розташована фактично під вежею ратуші. Біля автостанції ця вся колотнеча поступово затихає, автобуси потихеньку розвозять всіх лишніх по селах і в місті стає тихіше.
|
Костел святої Анни
|
Дві найбільш примітні після ратуші споруди в місті - Костел святої Анни і Свято-Георгіївська церква, котрі стоять поруч, через забор одна від одної.
|
Свято-Георгіївська церква з колоритною місцевою криничкою в дворі
|
Ранкова колотнеча, якою зустрів мене Сторожинець, ближче до вечора затихає і містечко перетворюється на спокійний симпатичний райцентр із старою забудовою в центрі міста і великою кількістю Румунів, котрі до цього часу живуть на своїй корінній території, яка тільки адміністративно стала Україною.
|
Сторожинець
|
Походивши по центру, вирушаю на дальній кордон - до північної околиці міста, де знаходиться Сторожинецький дендропарк.
|
Маєток Оренштайна
|
Дендропарк в Сторожинці був закладений в 1912 році місцевим меценатом Міхаельом Оренштайном. Тут же, в парку, Оренштайн збудував собі палац, котрий стоїть тут до цього часу.
|
Сторожинецький лісовий коледж
|
Після другої світової війни на території дендропарку розташувався лісовий технікум, котрий робочою студентською силою і підтримує тут порядок.
|
Дендропарк
|
Зразу за парком, вздовж дороги, є старе польсько-українське кладовище з капличкою. На кладовищі є рідкісний в наших краях пам'ятник воїнам, які загинули в роки першої світової війни.
|
Кладовище
|
На іншій околиці міста, вздовж вулиці Чернівецької, в провулку між будинками знаходиться старе єврейське кладовище.
|
Єврейське кладовище
|
Повертаючись в центр, звернув увагу на районну лікарню, один з корпусів якої прикрашає герб з викрутасами і цифрою 1907.
|
Районна лікарня
|
|
Районна лікарня. 1907 рік
|
Оригінальний дизайн місцевих криниць заставляє заглядати в двори через щілини в заборі і роздивлятися найоригінальніші з них. Пікантності ситуації добавляє наявність в дворах собак, котрі готові зжерти будь-кого, хто суне носа через забор, та й хазяї дворищ не завжди розуміють таку цікавість.
|
Криниця
|
Невід'ємним конструктивним елементом кожної Криниці є великий руль, котрий приводиться в рух мускульною силою людини.
|
Міст через Сірет
|
Крім дендропарку, територія якого охороняється державою, в центрі, на березі річки Сірет, є невеличкий міський парк Юність, де можна посидіти на лавках, поплювати дзернят і відпочити в тіні дерев. На інший берег Сірету можна перебігти по пішохідному містку.
|
Поїзд Сторожинець - Чернівці
|
Поруч з парком, точно посеред міста, проходить залізна дорога, яка являється найкоротшим шляхом до жд вокзалу. Більшість місцевих на жд вокзал ходить по шпалах, в обхід получається трохи довше. Крім того залізна дорога з'єднує жд вокзал з місцевим базаром, що теж являється великим плюсом. Відправлення поїзда Строжинець - Чернівці проходить без фанфар і овацій. Машиніст виглянувши з вікна, перевірив чи всі на місці, крикнув шось типу - "Ну шо їдемо?" Провідник закивав головою і состав з двох вагонів кволо покотився в сторону Чернівців. По дорозі заїжджаємо на Вадул-Сірет, міняємо там напрямок руху і потихеньку, вже без довгих зупинок їдемо в Чернівці.
|