В Могилів рішили їхати в двох з Назаром. Назар живе в Жмеринці і нам обом це давало можливість нормально виспатися в нього дома і не поспішаючи піти рано на вокзал, щоб встигнути на поїзд, який відправляється в 8.47.
В Жмеринку ми приїхали з Вінниці останньою електричкою, яка відправлялась близько дев'яти вечора. Козирний час для всяких придурків, які так і хочуть залізти в цей поїзд і доїхати ним до своєї рідної зупинки, встигнувши за 15-20 хвилин поїздки випити пару пляшок горіляки. Остання електричка їде трохи швидше інших електричок, в вагонах дуже мало народу, загрузка-вигрузка пасажирів проходить миттєво, ну і на деяких не популярних зупиночних платформах поїзд не зупиняється. Біля нас сиділа компана із чотирьох мужиків, які вже нехотя допивали пів літра, прикалуючись над самим меншим, який ніяк не міг влити в себе останні 50 грам.
Те шо в поїзді в натурі їхали придурки підтвердилось хвилин через 20 поїздки, хтось смикнув стоп-кран і прийшлось чекати поки машіність гарненько виматюкається через гучномовці у вагонах і знову заведе свій поїзд. Хвилин через 5 електропоїзд знову зупинився по причині натиснутого стоп-крану. Трохи поволавши на винуватців зупинки поїзда і викликавши наряд міліції в якийсь-там вагон, машиніст дав газу і ми знову поїхали. Їхали не довго. Знов шось сталося і причиною цьому, судячи з усього, знову були якійсь ненормальні, яким було весело їхати з мордобоєм в тамбурі. Ясний перець, машиніста це все достало і він через гучномовці звернувся до всього составу електропоїзда: "Шановні пасажири, якшо в поїзді є сильні люди, які могли б заспокоїти придурків які весь час тормозять поїзд, прохання пройти в перший тамбур першого вагону і заспокоїти збісившихся". Наші мужики, сусіди по вагону, отримавши офіційний дозвіл набити комусь пику, в ту ж хвилину зірвались із своїх місць і пульою кинулись в розсипну, причому в різні сторони состава, щоб услужити машиністу електропоїзда.
Далі їхали без особливих пригод. Приїхали близько десятої вечора і в ще відкритих магазинах прикупили на завтрашню поїздку ковбаси і хліба для бутербродів.
На наступний день, хвилин за 20 до відправлення, ми були вже на вокзалі. Жмеринка завжди приємно радує своїм старим і гарним вокзалом.
|
|
Жмеринка
|
Вокзал побудований в кінці XIX століття цікавий своєю архітектурою, яка вціліла під час другої світової війни. Серед особливостей вокзалу високі платформи, які дозволяють комфортно залазити і вилазити з вагонів.
|
|
Вокзал
|
|
|
Більшість приміщень вокзалу акуратно реставровані
|
Серед акуратно реставрованих приміщень вокзалу можна знайти вихід до системи підземних переходів, які з'єднують вокзал з платформами і з службовими приміщеннями. Підземний перехід, в який можна попасти безпосередньо з самого приміщення вокзалу, інколи викликає цікаві і навіть містичні відчуття.
|
|
Спуск до переходу
|
Система переходів, як свідчить історія, була побудована в кінці XIX століття разом із залізничним вокзалом Жмеринки, який тоді стрімко розвивався, і повинна була зупинити ходіння пасажирів і службовців вокзалу по коліях. Про давній вік переходу свідчать, характерні для того часу, прикраси на стінах і на стелі. Тільки від початку будівництва вокзалу пройшло вже більше ста років і перехід трохи втратив свій початковий вигляд, зате з'явився характерний сирий запах підземного приміщення, але це тільки надає переходу ще більшої містичності.
|
|
Підземний перехід
|
Крім містичного тунелю на потрібну платформу можна вийти ще двома підземними переходами. Один з них зроблений в банальному радянському стилі і нічого цікавого собою не представляє, але от другий досить цікавий. Хоч він і був реставрований, але щось давнє від нього все таки лишилось. Перехід дуже довгий і йде майже під всіма залізнодорожними полотнами.
|
|
Другий Підземний перехід
|
Зверніть увагу, під потолком, завдяки пофігістичності радянських інженерів, розмістились електричні кабелі живлення всяких залізничних систем, трохи зіпсувавши загальний вигляд підземної споруди. Да і стеля вже із залізобетонної панелі.
Виходимо з Назаром через перехід на п'яту платформу. Дизель-поїзд Жмеринка - Могилів-Подільський вже давно поданий на посадку і ми ще кілька хвилин тиняємося біля составу, оглядаючи вагони і вибираємо більш симпатичний.
|
|
Дизель-поїзд Жмеринка-Могилів-Подільский
|
Состав складається із чотирьох плацкартних вагонів і дизеля 2ТЭ116. Хоча поїзд і вважається приміським, але біля кожного вагону є провідниці, так що всередину попасти без квитка досить складно.
|
|
2ТЭ116
|
Всілись, поїзд плавно розганяється, за вікном ще довго мелькають володіння залізної дороги, а також віддалені передмістя Жмеринки.
Хвилин через десять поїздки вагон наповнився цікавим шумом, дуже дивно, але перше, що прийшло в голову - це церковний хор. Шум якийсь дуже розсіяний і не дає зрозуміти де джерело звуку. Потім в голову прийшла думка, шо можливо машиністи рішили нас потішити музичкою з гучномовців по всьому составу, але із-за неякісного сигналу до нас доходила не музика, а якесь хоч і дуже дивне, але гудіння.
Хвилин через 10 "церковний гул" затих і ми з Назаром про нього геть забули, захопившись переглядом пейзажів і залізничних будівель, які мелькали за вікном. До Могильова іде одноколійна залізна дорога, кількість колій збільшується тільки на біль-менш великих зупиночних пунктах. Дорога, як не дивно, міжнародного значення, по ній рухаються декілька поїздів Москва-Кишинев, Сенкт-Петербург-Кишинев, Кишинев-Мінськ і навіть Кишинев-Варшава у вигляді безпересадочного вагону.
Багатезно народу їде в містечко Бар, і після Бару в поїзді стає трохи спокійніше. Залізна дорога весь час дуже сильно петляє і маневрує поміж високих горбів і лісних масивів.
|
|
Жмеринка - Могилів-Подільський
|
Велику петлю залізна дорога робить до Бару, а після нього майже під прямим кутом повертає на південь і потім деякий час йде більш-менш рівно. Під час всієї поїздки поїзд не проїжджає ні через одне велике місто, тому око радує тільки дуже гарна природа і періодично виникаюча із-за густих заростів інфраструктура залізної дороги, побудована ще в радянські часи. Зараз все це добро потихеньку розвалюється без потреби, так як прибутку не приносить, а обслуговування потребує.
Під'їжджаючи все ближче до Могильова і так петляюча залізна дорога починає петляти ще більше, маневруючи по височинах, огинаючи непосильні для будівельників залізної дороги підйоми і спуски.
|
|
Жмеринка - Могилів-Подільський
|
Після того як дорога запетляла ще сильніше, повороти стали ще більш покрученими і страшнішими, але за вікном під рейками в гущі лісу замелькали жилі будівлі і крізь верхівки дерев почала проявлятись людська цивілізація. Ще 10 хвилин і ми під'їжджаємо до околиць Могилів-Подільського, через якусь мить в заслоні із дерев утворюється дірка і нашим з Назаром очам відкривається грандіозна картина на могучий Дністер - широке русло річки, яка тече між двома країнами і служить кордоном між Україною і Молдовою.
|
|
З другої сторони річки вже Молдавія
|
Ще пару хвилин і ми без всякого пафосу і особливих об'яв про те, що це кінцева зупинка приїжджаємо в Могилів-Подільський. Народу, який їде в поїзді до Могильова не так вже й багато і вагони швидко звільняються.
|
|
Могилів-Подільський
|
Вокзал зустрічає нас приємним зовнішнім видом. Але перше, що кидається в очі і навіть заставляє почувати себе якось трохи дискомфортно це величезна кількість міліції, охорони і працівників таможні. Ці всі люди в голубій, зеленій і кольору хакі формі весь час сновигають туди-сюди і навіть трохи напрягають своєю присутністю, з'являється навіть легке внутрішнє бажання сховатись від них. Шо поробиш, прикордонне місто...
Друге здивування отримуємо від залів чекання і взагалі від місць, де можна посидіти почекати поїзд.
|
|
Могилів-Подільський
|
Скрізь пусто і вільно, на вулиці ні одної людини, а плитка покладена на вулиці біля двох лавочок навіть почала заростати травою, в залі чекання сидять дві людини! Одразу якось незвично після гігантів приміського пасажиропотоку центральної України - Фастова, Козятина, Жмеринки і т.д.
Повинуючись зову природи йду дослідити місцевий туалет. Трохи походивши, почитавши таблички з стрілочками, в стороні від вокзалу знайшлась досить пристойна зовні споруда. Всередині ватер клозет виявився трохи розмазанішим, ніж зовні але стопроцентово придатним для використання.
Справивши нужду, йдемо з Назаром подалі від вокзалу. Залізнодорожний вокзал стоїть трохи далі від самого міста, тому щоб попасти в місто можна скористатись маршрутним таксі. Ми ж стурбовані бурчанням шлунків рішили заспокоїти їх десь не сидячи на лавочках чи в кафе (яких навколо або взагалі не було, або вони були непомітні), а сидячи на берегу Дністра і дивлячись на його спокійні води. Трохи пошукавши спуск до річки, але трохи заплутавшись на місцевості ми запитались у місцевого жителя, який з радістю підказав якою вуличкою спускатися вниз до річки. Протопавши хвилин 10-15 в потрібному напрямку нами на вулиці була виявлена звичайнісінька колонка з допомогою якої можна було безплатно нагенерувати скільки завгодно чистої води. Це ще одна особливість міста. Трохи пізніше таких колонок ми знайшли не одну. Ще хвилин 5 по схилу і ми вже сидимо на березі Дністра і смакуємо атмосферу спокою і тиші. Неподалік від нас декілька рибаків, зайшовши по коліна в воду, ловлять рибу, якісь пацани також від них не відстають і також дьоргають по черзі свої удочки. Тишина, красота, сидимо на зеленій траві, жерем бутерброди з ковбасою, запиваємо їх кефіром і дивимось на Молдавію. Благодать!
|
|
Дністер
|
Вода в Дністрі досить чиста, дно з гальки, води приблизно по коліна, ось такий кордон між двома країнами.
|
|
Міст через Дністер
|
На другу сторону річки можна проїхати по залізнодорожному мосту, який з'єднує дві країни, звичайно купивши квиток на поїзд і пройшовши через митницю.
Погулявши по берегу Дністра, трохи захоплюємось самим містом, прогулюємося вулицями і не забуваємо, що через пару годин у нас поїзд назад.
|
|
Знову вокзал
|
Повернувшись на вокзал, затарюємося квитками на зворотний проїзд і ще трохи чекаємо поки до составу з чотирьох вагонів, які так і стояли і чекали нас, не приїде і не пристикується дизель. Перед самим від'їздом поїзда кількість народу на вокзалі не сильно то й збільшилась, мабуть тут завжди так.
Вже сидимо в поїзді і чекаємо відправлення, яке на кілька хвилин затримується. Проходить три хвилини і на сусідню колію під'їжджає Москва-Кишинів - одноколійка вільна, можна їхати :)
Дорогу назад майже всю проспали і проснулись вже біля Бару (містечко таке). І тут знову той страшний "церковний гул", який ми вже чули вранці, коли їхали в іншу сторону. Трохи сонні зразу почали прикидати де джерело звуку, висовували голову з вікна і вслухувались в гул поїзда, так як вже стало ясно, що це особливість цього участка залізної дороги. Добре, шо тьотя, постійний клієнт цього поїзда, які підсіла в Бару зразу нам підказала в чому справа. Каже, шо таке сталося після того як рейки на цьому участку поміняли. Зразу, після зміни рейок, взагалі страшно було їхати, каже, спецефекти були просто скажені, а зараз трохи притихло. Ото така прикольна особливість залізнодорожного полотна. В Жмеринку ми приїхали вже під вечір.
|
