Перед входом до фортеці стоїть дерев'яна каса, під стиль XIV століття :) Закуповуємося квитками і дозволом на фото зйомку. Завдяки попереднім поїздкам по всяких музеях вже маємо досвід в купуванні квитків. При відвідуванні подібних місць з собою бажано брати побільше документів - пенсійних, інвалідних, студентських, дитячих і інших, це все значно знижує ціну на квитки, а то й взагалі дозволяє пройти безкоштовно.
Опиняємося всередині фортеці. По чималенькому двору блукають такі самі як ми туристи, зовсім не такі як ми туристи, дивакуваті туристи з маленькими сріблястими відеокамерами, туристи без відеокамер, але з великими від цікавості очима.
За пропозицією Сірьоги, щоб випадково не пропустити якоїсь смердючої підземної печери, обхід по фортеці будемо робити по всіх приміщеннях підряд, рухаючись проти часової стрілки. Заходимо в перше приміщення.
|
Приміщення з криницею де брали воду
|
Тут знаходиться криниця з якої жителі фортеці брали воду. Зграя туристів з гідом боязливо заглядають в криницю і намагаються роздивитися далеко внизу воду. Гід повідомляє шо глибина тут пристойна - близько 40 метрів, а температура 5-7 градусів по цельсію, так що дуже перехилятися через край не рекомендується. Ми з Сірьогою одразу зацінили корисність бродіння по фортеці паралельно з туристичною групою, гроші платити не треба, а розказують і їм і нам. Принцип набирання води з криниці досить простий. В дерев'яне колесо запихали якогось казака, який очевидно що мабуть якось провинився, і він там мусив добряче напрягатися, витягуючи з сорокаметрової глибини воду. До речі, дерев'яна балка, на яку намотується мотузок, справжня і досі не згнила, все решта - реконструкція.
|
За спиною в Сірьоги вхід до музею
|
Заходимо до музею, назву точно не пам'ятаю, але зібрано там достатньо всіляких прибамбасів які були в ходу останніх років 200.
Першого кого тут зустрічаємо, це бабцю хранительку музею. Надзвичайно колоритна особистість.
|
Бабця хранитель музею
|
Ми надзвичайно цікаво з бабцьою поговорили, вона багато чого знає і з радістю розказує шо де було в фортеці і шо цікавого в неї є в музеї. Бабця весь час сміється і крутиться і заважає нормально її зфоткати.
В музеї є ціла гора артефактів, починаючи від жупана XIX століття і закінчуючи пушкою другої світової війни і сучасним мотоциклом якоїсь мотобольної команди.
|
Експонат музею
|
Трохи розговорившись з бабцьою про зброю вона питає - Хлопці, а ви бачили ядро, яке стирчить в стіні однієї з веж? Нє не бачили, а шо? Бігом вертайтеся до вежі, яка за моїм музеєм і уважно дивіться на стіну, не пожалкуєте, побачивши ядро, яке стирчить кілька сотень років в стіні. Прикольний артефакт, терміново треба побачити, дякуємо бабці за цінну інформацію.
|
|
|
Ядро
|
Ядро ми, трошки пізніше але знайшли. Просто не віриться як воно тут до цих пір стирчить, якщо врахувати що ядрами не кидаються вже кілька сотень років.
Йдемо далі фортецею. В якомусь підвальчику знаходимо цілу кагорту мужичків, які палять один в одного з мушкетів. Натуральності подіям додають звуки пострілів і крики воїнів, які гримлять в приміщенні.
|
Воїни
|
Тут же рядом якісь чуваки штрикають інших списами, ще трошки далі, в майже в суцільній темряві, напевно вже заштрикані списами лежать в домовинах. Цікава експозиція.
Нарешті попадаємо всередину однієї з веж. Всередині досить просторо, є багато так званих вікон, які використовувались не тільки для освітлення, а й для того щоб звідси можна було якось стрельнути або чимось жбурнути.
|
Всередині вежі
|
Щоб долізти до самого верху вежі треба подолати три поверхи. На другому поверсі зупиняємося роздивитись що тут є і робимо кілька знімків. Коли я з Назаром доліз до самого верху вежі, я прикинув які були побиті в наших воїнів лоби, коли вони ганяли тут як навіжені і відбивалися від якихось поляків чи турків. Сходи з каменю, то високі то низькі, так звані двері - вузькі, гепнутись з якогось третього поверху вежі - елементарно.
Знаходимо перехід з нашої вежі в іншу, куди саме веде цей перехід ще точно не знаємо, але одразу вирішуємо скористатися можливістю пройтися по ньому.
|
Перехід
|
Побродивши переходом туди-назад врешті-решт розуміємо де ми, намагаємось дотримуватись свого правила обходу фортеці, щоб ні в якому разі не прогавити якоїсь печери з дядьками які штрикають один одного списами чи можливо ще щось цікавіше. Сходимо вниз сходами і бачимо здоровенецьку гармату.
|
Гармата
|
Очевидно, що гармата направлена в сторону ймовірного нападу ворога, але подивившись на карту фортеці видно, що з тієї сторони має знаходитись Нова фортеця, яка зараз майже повністю розвалена, а стріляти в самих себе не логічно. Ото ж або ми щось наплутали, або декоратори не подумали. Найбільшим розчаруванням було те, що якщо по гарматі постукати кулаком, то стає ясно, що вона зроблена максимум з фанери, шкода що не справжня. Але зроблена досить натурально, виробникам подяка.
Виходимо з кам'яних приміщень. В подвір'ї фортеці ганяє повно народу. Паралельно з туристами працюють і реставратори. Вони роблять все - драбини, скрині, гармати, луки, стріли, одним словом все що не змогли викопати з під землі археологи треба зробити власноруч. Двоє реставраторів, біля нас, роздивляються військові списи, їм ліньки йти виносити з якоїсь печери каменюки і грузити їх на грузовик.
Бродимо з Назаром по двору фортеці і заглядаємо у всякі щілини і в ще недореставровані вежі. Ми вже достатньо втомились і хочемо відпочити. Остання з веж, яка зветься Папською, виявилась досить цікавою. Судячи з напису на табличці, саме в цій вежі з 1817 по 1823 рік був ув'язнений Устим Кармалюк.
|
Устим Кармалюк
|
В'язниця зроблена дуже натурально, та й сам Кармалюк мене спочатку навіть трохи злякав, натурально виглядає.
Після такого скаженого походу по фортеці ми з Назаром страшенно стомились, дуже хотілось десь завалитись і відпочити.
Питання про те де будемо відпочивати було вирішено одноголосно - будемо сидіти на горбі по той бік каньйону, дивитися на фортецю і жуватимемо бутери, запиваючи їх кефіром.
Знову ліземо вниз за фортецю. Скажено круті стежки не дають і хвилинки, щоб відпочити. Вибравши місце з більш менш стійкою повехнею, роздивляємося на карті де є місток через каньйон. Приблизно прикинувши де він є, знову спускаємося донизу. Ми знесилено цупимо себе на дно каньйону, намагаючись не впасти і не скотитися донизу. Внизу каньйону життя йде своїм спокійним руслом. Тут є кілька маленьких будиночків, розміщених на самісінькому дні провалля. Проходимо стежкою поміж хаток і натрапляємо на маленький місточок. Пів діла зроблено, річку на дні каньйону перейшли, лишилася дрібниця - знайти більш менш пологий схил іншого берегу і видертися на нього. Мріючи про насолоду, яку отримаємо після того як відкинемося на травичці, ми з Назаром зціпивши зуби премо вверх як паравози. Ще якихось кілька хвилин і ми вже на іншій стороні каньйону. Розвалившись на травичці і поскидавши з ніг черевики отримуємо справжнісінький кайф просто від того що лежимо, відпочиваємо і зараз будемо набивати свої пусті шлунки смачними бутерами!
|
Вид на фортецю і провалля
|
Гарненько відпочивши, ми з Назаром пройшли трохи далі по пагорбу шоб роздивитися артефакт, який було видно з того берега. Підійшовши ближче його конструкція нам не стала на багато зрозумілішою і ми помаленьку посунули донизу.
|
Незрозуміла споруда
|
Ми знову внизу провалля. Поміж хатками знайшлася цікава криничка з холоднючою водою. Поповнивши водний баланс організму йдемо далі.
|
"Маріенскій ручей"
|
Сунемо кілька хвилин по дну каньйону. Зверху над нами височіє Кам'янецька фортеця, де не де зустрічаємо невеличкі будиночки, деякі з них вже нежилі. Каньйон почав трохи розширюватися і повертати в сторону. Саме в цьому місті зустрічаємо дерев'яну Хрестовоздвиженську церкву.
|
Хрестовоздвиженська церква
|
Вивчивши карту місцевості ми вже чітко орієнтуємося куди треба йти щоб вийти до того місця звідки ми почали огляд фортеці. Для того шоб підійти до здоровенецького Кріпосного мосту і задертися на нього, ми зараз маємо пройти через два мости, щоб перейти через русло річки. Перший міст досить цікавий, він підвісний і йти по ньому трошки екстремально.
|
Підвісний міст
|
Проходимо через підвісний міст. Наступний міст на багато стійкіший і по ньому можна впевнено крокувати.
|
Наступний міст
|
От ми і вийшли до Кріпосного мосту. На верх цієї величезної споруди з каменю йдуть сходи. З натугою їх долаючи ми з Назаром вилазимо наверх.
|
Кам'янецька фортеця
|
Страшенно стомлені повільно сунемо вулицями старого міста. Зупиняємося на зупинці трошки відпочити і обговорити новий коварний план дій. Всі знають що в Кам'янці був екстремальний вид розваг Банджі. А чи зараз він працює ми вирішили перевірити самі. Поки я спочивав на лавці, розслабляючи свої затаскані ноги, Сірьога швиденько спіймав якусь місцеву тьотю і розпитав в неї як дістатися до цього мосту. Виявилося що міст називається "Лань що біжить" і дістатися до нього не так то й важко. Можна проїхати з пересадкою маршруткою, а можна пройтися хвилин 20 пішки, а потім доїхати транспортом. Звичайно як справжні дослідники ми вибрали другий варіант.
Йдемо вуличками міста, час від часу перепитуючи в місцевих чи правильно ми йдемо. Чим далі тим дорога ставала все гіршою і крутішою. Звичайна бруківка змінювалася на скажену бруківку не придатну навіть для їзди по ній тракторами. Проходимо повз Казарми фортеці
|
Казарми фортеці
|
Будівля збудована в XVIII столітті, хто в ній жив, які воїни ми не знаємо, ми тільки читаємо те що в нас написано в маленькому путівничку, а решту додумуємо самі.
Знову зустрічаємось з каньйоном. На ту сторону веде невеличкий, але міцний і зовсім не хиткий місток. Річка тут досить повноводна. Йдемо по берегу річки під вертикальною кам'яною стіною каньйону. І знову треба дертися нагору. Чи то підйом був дуже крутий чи то в нас з Сірьогою зовсім не лишилося сил, але цей підйом ми ледве подолали соваючи ногами по кам'яних сходах. В цей момент я нарешті зрозумів чому місто називається Кам'янець. Та тут все з каменю зроблено! Не те що будинки, навіть забори навколо будинків і ті з каменю!
Вилізши на іншу сторону каньйону нас чекала цивілізація, кінцева зупинка якихось маршрутних таксі. Уточнивши в місцевих напрямок руху, залізли в маршрутку і їдемо. Їхали хвилин 5. Дядько водій зрозумів куди ми хочемо і зупинив нам на якомусь перехресті, ткнув пальцем і сказав - туди йдіть!
|
Міст "Лань що біжить"
|
Нам одразу відкрився вид на якийсь міст. Подивившись на Сірьогу я скептично перепитав в нього - Сірьога, оце і є один з найвищих мостів в Європі? Може це не той міст?
Сірьога сказав шо фіг його знає. Зайшовши на міст не відчуваємо нічого такого екстремального. Але через кілька метрів почала з'являтись вібрація, висота мосту над проваллям збільшувалась з кожним кроком.
|
Над каньйоном
|
Ще через кілька метрів і нам відкрився просто скажений вигляд на каньйон! Дивлячись вниз мої нутрощі починають самі по собі холонути. Рівно по середині мосту вібрація була така, що інколи при постійному рухові автомобілів я не міг нормально втримати в руках фотоапарат. Покайфувавши, дивлячись вниз, перебігаємо дорогу і йдемо по іншій стороні мосту.
|
|
|
Кам'янець-Подільський
|
Виявляється це вже кінець міста. Йдемо по іншій стороні мосту. Саме з цієї сторони знаходиться площадка для банджі стрибків.
|
Bungee jumping
|
Наша інформація про те що цей вид розваг вже не працює підтвердилась. З кінця 2006-го року, після смерті молодої дівчини під час стрибка, атракціон не працює.
Проходимо далі по мосту. Висота і красота каньйону просто вражає.
|
Рибаки
|
Якщо уважно придивитися до берегів річки, то можна побачити кольорові цяточки - то рибаки ловлять рибу.
|
Каньйон
|
Походивши з Сірьогою туди-сюди по мосту ми просто сказилися від висоти мосту і краєвиду навколо. Одразу ж поступила пропозиція зганяти під міст і подивитися шо там є. Далеко йти на прийшлося. Під міст можна спуститися досить легко. Пройшовши мимо невеликої стоянки автомобілів під мостом ми опиняємося на промисловій зоні якогось заводу і саме з цього місця відкривається ще один офігенний вид на міст.
|
Лань що біжить
|
|
Лань що біжить
|
Якщо уважно придивитися до опори моста, то видно маленьких працівників, які саме в цей час займались екстремальним видом розваг - оглядом опорних конструкцій.
От і збулась мрія двох ідіотів. Ми таки побачили цей міст. Тепер можна спокійнісінько чимчикувати до вокзалу і чекати поїзда. Ще пару годин ми з Сірьогою тинялися по місту, роздивлялися на вулиці, забрели в продуктовий магазин поповнити запаси провізії. Остаточно себе замучивши ми знайшли на якійсь вулиці лавку і вмостилися на неї відпочивати. Якби лавка була трохи зручніша, то ми мабуть позасинали б на ній.
19 годин і приблизно 00 хвилин. Ми стоїмо перед залізничним вокзалом і дивимося на поодиноких туристів, які збрідаються на один і то й же 624-й поїзд, що буде відправлятись о 19.35. Прикольне дійство, так як саме цей поїзд є дуже вигідним як по часу прибуття до міста так і по часу відправлення.
|
Кам'янець подільський-Київ
|
Затаскані, замучені, голодні до такої міри що аж їсти не хочеться вмощуємося у вагоні. Трошки відпочивши, лежачи на лавках, починаємо пожирати щойно куплені в Кам'янці продукти. Після випитої літрухи кефіру, укрзалізничного чаю і з'їденої цілої купи бутербродів до мене повертається насолода від життя, краєм ока дивлюся на Сірьогу і помічаю, що до нього приходить ця ж сама насолода.
Але пригоди ще не закінчились. Ми вже їдемо з годинку в поїзді, я кимарю на лавці інколи виглядаючи в вікно, а Сірьога говорить по телефону з Коновалом. І тут виявляється, шо Конь їде з Хмельницького в нашу сторону, в невеличке містечко Ярмолинці, яке розміщене на відрізку шляху Кам'янець-Подільський - Хмельницький. Шо саме прикольне, шо ми теж їдемо до Ярмолинців, але з іншої сторони. По наших прикидах саме зараз повинні бути Ярмодинці і якшо смердючий дизель з Хмельницького приїде перший за нас, то ми ще зможемо з Коновалом пару секунд попатякати на пероні.
Ось уже і Ярмолинці, женемо в тамбур і виглядаємо з відчинених дверей вагона, вдалині у вечірніх сутінках вже видніються вогники дизеля Хмельницький-Кам'янець-Подільський. Але наш поїзд постоявши кілька секунд вже відправляється, а провідниця з свого купе прикрикує на нас - Хлопці закривайте двері, а то вже їдемо! Стоїмо в тамбурі і дзиримо через вікно на перон Ярмолинців. До перону з пристойною швидкістю зарулює дизель, мелькають двері, вікна вагонів, аж ось у вечірніх сутінках ми помічаємо майже повністю висунутого з вікна вагону Коновала! Його кучеряві патли весело розвіюються на вітрі, а курносий ніс з силою розрізає аеродинамічні потоки повітря, які обминають другий вагон дизеля Хмельницький-Кам'янець-Подільський!
Весела візуальна зустріч з Коновалом пройшла на ура! Тепер починаються трудові години в поїзді. Неодмінно треба всю ніч виглядати з вікна і роздивлятися зупиночні станції. Цим маршрутом через Старокостянтинів і Хмільник ми з Назаром їдемо вперше, треба хоч трохи роздивитися ці зупинки. З думками про те що було б не погано подивитися на вокзал Хмільника чи якогось іншого міста ми засинаємо, лиш час від часу крізь сон чуємо як хтось шкребеться на одну із верхніх полиць і як мимо нас проносяться швидкі експреси.
Прокидаюся від того що у вагоні стало надто гамірно. Вже ранок, у вагоні повно народу, всі дудлять чай і тиняються то в туалет то з туалету. З якогось разу бужу Сірьогу, намагаємося зорієнтуватися в просторі і часі. Виявляється, що ми вже навіть Фастів проїхали, скоро Київ і непогано було б починати пролуплювати очі, пожирати провізію і готуватися зустріти столицю веселими наїденими мандрівниками.
|