Городище - невеликий райцентр в центрі Черкаської області. Чимось визначним і особливим, поміж інших населених пунктів Черкащини, місто не відрізняється. Цінителям прекрасного Городище відоме як батьківщина Петра і Семена Гулак-Артемовських, а любителі архітектури з'являються тут лиш на кілька хвилин - щоб сфотографувати Михайлівську церкву.
|
|
Пасажирський поїзд на станції Городище
|
|
|
Залізничний вокзал Городище
|
В Городище я приїхав поїздом, тому для мене знайомство з містом почалося із залізничного вокзалу, який розташований десь на півдорозі між центром міста і руїнами цукрового заводу, який в минулому був головним підприємством Городища, але в середині 2000-х, як і більшість цукрозаводів країни, був розпиляний на метал.
|
|
По дорозі від залізничного вокзалу до центру міста. Вулиця Героїв Чорнобиля
|
Фактично з Маріїнського цукрового заводу, який був збудований в 1874 році, і розпочалася сучасна історія Городища. Завод, який за Союзу трансформувався в Городищенський цукро-рафінадний комбінат, разом з тепловою електростанцією, були одними з найпотужніших підприємств регіону, забезпечуючи місто як робочими місцями так і електроенергією і звичайно безкоштовним житлом.
|
|
Літературно-меморіальний музей письменника Івана Ле по вулиці Героїв Чорнобиля
|
Від залізничного вокзалу до центру йти пішки хвилин 20. Вулиця Героїв Чорнобиля, яка тягнеться повз залізничний вокзал, в цілому виглядає так само, як і більшість вулиць в будь-якому невеликому містечку Черкаської області.
|
|
Городище. Вулиця Миру
|
Забудоване Городище переважно одноповерховими сільськими будинками, хоча в центрі є кілька п'ятиповерхівок, але погоди вони все одно не роблять - на вулицях тиша і спокій притаманна швидше селу аніж місту. Над заборами, які тягнуться вздовж дороги, нависають вишні і абрикоси, утворюючи над тротуаром фруктовий тунель. А місцевий народ, враховуючи відносно велику площу міста, традиційно катається на велосипедах - одним словом класика Черкаської області.
|
|
Центр міста. Універсам
|
В Городище я приїхав вранці, якраз в розпалі робочого дня, і вся вулиця Миру, яка фактично і є центром міста, кипіла ранковою метушнею, каталізатором якої був міський базар, котрий охайно розтягнувся вздовж тротуарів по обидва боки вулиці.
|
|
Центральний
|
В зовнішньому вигляді містечка навряд чи вдасться розгледіти історію древнього Городища, якому виповнилось вже кілька сотень років. В місті майже не залишилось нічого такого, що б могло занурити в історичне минуле регіону.
|
|
Торговий центр
|
Так сталось, що починаючи з кінця XIX століття, місто розвивалося на хвилі індустріалізації, яка довго була головною рушійною силою розвитку Городища. Але зупинка головних підприємств, якими жило місто, змінила хід історії і Городище впевнено трансформувалось в тихе провінційне центральноукраїнське містечко. Помітно, що в останні роки існування Союзу місто потроху пручалося проти зниження промислового потенціалу підприємств, і намагалося розбудовуватися в класичному радянському стилі, будуючи нові магазини і школи, які тисячами виростали на вулицях всіх радянських міст на початку дев'яностих, яскравим прикладом чого є сіра силікатна коробка Будинку Торгівлі по вулиці Миру.
|
|
Школа №2
|
Але не будемо про сумне. Йдемо далі. Одна з найграндіозніших споруд міста - палац культури імені Семена Степановича Гулака-Артемовського, який разом з невеликим сквером і фонтаном формують центр Городища.
|
|
Міський палац культури
|
|
|
Семен Степанович Гулак-Артемовський
|
|
|
Фонтан в центрі Городища
|
Хатинка міської ради, яка ховається поруч в провулку, тьмяніє на тлі площі Миру, в центрі якої розташований фонтан і помпезна будівля палацу культури.
|
|
Міська рада
|
За палацом культури знаходиться Михайлівська церква, яка переносить нас в недалеке історичне минуле Городища. Церква була збудована в середині XIX століття коштами Михайла Воронцова, власника навколишніх земель і є напевно єдиною в місті історичною спорудою, яка, хоча і в дещо видозміненому вигляді, але вистояла до наших днів.
|
|
Михайлівська церква. 1840-і роки
|
Кілька слів про планування міста. Одразу помічається, що центр Городища розпланований дещо нетипово як для райцентру центральної України. Частина державних установ, які при Союзі зводились, як правило, вздовж вулиць Леніна, тут ховається в провулках, поміж приватних будинків, та й взагалі, складається враження, що центр міста ніби втиснутий посеред звичайного села, що звичайно виглядає доволі незвично.
|
|
Відділ освіти
|
Взагалі, Городище сподобалося, навіть незважаючи на той факт, що дивитися тут особливо то і немає на що.
|
|
Будинок мистецтв
|
|
|
Будиночок в центрі міста
|
|
|
Не кожне місто може похвастатися діючим кінотеатром. Кіно - в маси!
|
Ну і на завершення кілька слів про автовокзал, який розташований також по вулиці Миру, але на виїзді з міста в західному напрямку.
|
|
Колишній автовокзал
|
Я кілька хвилин нарізав кола навколо автовокзалу, не розуміючи де він знаходиться і чому автобуси ховаються за меблевим магазином. Розгадка виявилась простою і логічною. Автовокзал в Городищі, був трансформований в меблевий магазин, що є мудрим і логічним рішенням. А поруч, на платформі, був зведений невеликий вокзальчик, який успішно справляється з пасажиропотоком міста.
|
|
Автостанція Городище
|
Гігантські будівлі автовокзалів, які будувалася за Союзу по типовому проекту в кожному райцентрі - це біда всіх невеликих міст країни. Влітку ця споруда перетворюється на пекло, а взимку гігантське приміщення неможливо нагріти. Кожне місто з цією проблемою бореться по своєму, найпоширеніша тактика - трансформація величезного залу очікування в секонд-хенд, або кафе з п'яницями і бомжами, в Городищі ж, на мою думку, це питання вирішене найоптимальніше.
|
|
Єврейське кладовище
|
|
|
Єврейське кладовище
|
До речі, через дорогу від автовокзалу знаходиться старе єврейське кладовище, яке традиційно, розташоване в найвищій точці міста.
|
