Поїздка в Дубровицю - ще одна ідея фікс, яка довго тримала мене за руку, не відпускаючи ні на мить кілька років поспіль. Я вже й не пам'ятаю, коли вперше побачив на карті України цей невеличкий райцентр на півночі Рівненської області. Приїхати сюди з центральної України не так то й складно. Автобуси в Дубровицю їздять, поруч залізнична станція Сарни, більш того - навіть через Дубровицю їздить кілька поїздів, але комбінація параметрів - нормальна погода, вільний час для виїзду і наявність квитків на поїзд, які разом і забезпечують успіх мандрівки, довгий час не могли підібратись.
|
|
Дубровиця. Вулиця Миру
|
І ось несподіваний подарунок долі - я в Сарнах, звідки до Дубровиці якихось 35 кілометрів. На дворі жовтень, але незважаючи на чудову сонячну погоду, яка накрила північ країни, вранці на вокзалі була страшенна холодюка, правда по обіді вітер притих, повітря прогрілась градусів до 12-15 і в мене знову з'явився ентузіазм. В цьому сезоні навряд чи буде можливість приїхати сюди знову, тому в Сарнах на автовокзалі заплигую в автобус до Дубровиці і вирушаю назустріч невідомому.
|
|
Зупинка в центрі міста
|
|
|
Дубровиця
|
Дорога між райцентрами не ідеальна, та й водій сильно не поспішав, тому автобус з Сарн до Дубровиці приїхав хвилин за 40. Разом з усіма виходжу на зупинці в центрі міста. Перше враження - приємне здивування.
|
|
Дубровицька районна рада
|
|
|
Анастасія Юріївна Заславська - волинська княгиня. Дочка місцевого князя Юрія Івановича Дубровицького
|
Дубровиця стала для мене ще одним населеним пунктом на карті України, який черговий раз зруйнував шаблонні уявлення щодо провінційної відсталості віддалених міст.
|
|
Дубровиця. Центр міста
|
Місто тихе, затишне. На вулицях - чистота і порядок. Центр Дубровиці взагалі виблискує лікарняною чистотою. На перший погляд, чимось унікальним місто навряд чи здивує, але одночасно з цим помічається, що є в Дубровиці якась своя, особлива родзинка, яка і відрізняє це місто від сотень інших райцентрів країни. Можливо якось так, майже непомітно, і проявляються особливості регіонального етносу - в зовнішньому вигляді міста, в чистоті вулиць і звичайно в менталітеті і темпераменті жителів.
|
|
В центрі міста. Аптека. На задньому плані костел Іоана Хрестителя
|
Орієнтуватися в Дубровиці легко, навіть якщо ви приїжджаєте сюди вперше. Місто формують кілька паралельних одна одній вулиць, розтягнутих на декілька кілометрів вздовж русла річки Горинь. Класичної, для багатьох міст, центральної площі, навколо якої розташовані головні адміністративні будівлі, в Дубровиці немає. Центр міста зосереджений десь в районі свіжопофарбованої будівлі міської адміністрації і затиснутий між вулицею Миру і паралельній їй вулиці Воробинській.
|
|
Вулиця Воробинська. Сучасна п'ятиповерхова архітектура і хатинка станції швидкої допомоги
|
Адміністративні будівлі Дубровиці, враховуючи радянське минуле, нічим особливим не відрізняються, хіба що, знову ж таки, якоюсь неприродною чистотою і охайністю навколишньої території, не притаманної державним установам.
|
|
Дубровиця
|
|
|
Дубровиця
|
Цивільна ж архітектура Дубровиці це окрема тема для розмови. В Дубровицю, та й в навколишні села, можна запросто возити на екскурсії жителів мегаполісів і показувати за гроші місцеві дерев'яні будинки - класику архітектури північних районів країни. Цегляних будинків в місті менше, але і вони відрізняються своїм особливим зовнішнім виглядом і стилем оздоблення.
|
|
Дубровиця
|
|
|
Дубровиця
|
|
|
Гонт - традиційний покрівельний матеріал з древньою історією і тисячолітнім досвідом експлуатації
|
Ну і перейдемо нарешті від Дубровиці буденної до Дубровиці історичної. Якщо їхати в Дубровицю автобусом з Сарн - всі важливі, з історичної точки зору, архітектурні пам'ятки, про які, як правило, і згадують в путівниках, буде добре видно з вікна автобуса, тому блукати містом в пошуках вчорашнього дня не доведеться.
|
|
Дубровиця. Католицький костел
|
Найфундаментальніша споруда міста, яка не залишить байдужим навіть далеку від історії і культури людину - костел Іоана Хрестителя. Знаходиться костел в центрі міста, поруч з будівлею міської ради.
|
|
Дубровиця. Католицький костел
|
Якщо вірити хронологічним даним, які дійшли до нас, костел був збудований в кінці XVII століття. В 1939 році, після приєднання Західної України до складу Радянського Союзу, костел перейшов в державну власність на потреби пролетаріату, і як би це іронічно не звучало, але саме таке рішення, напевно, і врятувало його від руйнування.
|
|
"Samemu Bogu czesc i chwala"
|
|
|
Костел
|
Після завершення будівництва костел був однією з центрових будівель міста - це видно на старих гравюрах. Але, під час розбудови міста, з фасаду, будівлю костелу, вже частково прикрила міська адміністрація і житлові будинки, а з протилежного боку, на березі Горині, виріс стадіон.
|
|
Сходи поруч з костьолом до стадіону і набережної Горині
|
|
|
Підвісний міст через Горинь
|
|
|
Дубровиця. Річка Горинь
|
Нижче по вулиці, за кілька сотень метрів від костелу, поруч з якимось підприємством, знаходиться симпатична дерев'яна Свято-Миколаївська церква.
|
|
Свято-Миколаївська церква. 1872 рік
|
|
|
Свято-Миколаївська церква. 1872 рік
|
До речі, спорудження промислових об'єктів в мальовничих місцях, поближче до церкви чи колишнього маєтку польського шляхтича - звична будівельна тактика, котра застосовувалась по всій території Радянського Союзу. І Дубровиця тут не виключення.
|
|
Церква Різдва Богородиці. 1861 рік
|
Ще одна церква Дубровиці знаходиться в центрі міста. Її цікава, і в деякій мірі незвична архітектура одразу привернула увагу, щойно я виліз з автобуса.
|
|
Церква Різдва Богородиці. 1861 рік
|
Церква хоча і розташована в центрі, але затиснута з усіх боків житловими будинками, тому на фоні щоденної побутової метушні, яка кипить поруч в дворах, виглядає вона ну дуже вже естетично довершеною.
|
|
По дорозі до залізничного вокзалу. Історико-етнографічний музей
|
Ну і наостанок вулиця Вокзальна і залізничний вокзал, який знаходиться відносно далеко від центру міста, на протилежному березі Горині.
|
|
Вулиця Вокзальна
|
Вечоріє, до відправлення приміського поїзда на Сарни залишається близько години, тому подумки прощаюсь з містом, бажаю Дубровиці щасливо зоставатися і відправляюсь на правий берег річки Горинь.
|
|
Дубровиця. Міст через Горинь
|
|
|
Пам'ятний знак річці Горинь
|
|
|
Горинь
|
Від центру міста до станції - кілометра зо два, не більше. Проходжу на південь майже через все місто і з вулиці Миру повертаю ліворуч - в напрямку залізничної станції. Через Горинь тягнеться довжелезний міст - довжиною метрів 400. Поруч з мостом, така собі, місцева пам'ятка - пам'ятний знак річці Горинь.
|
|
Горинь
|
|
|
Станційне селище. Болото
|
Місця тут - дивовижні, краєвиди з берега річки і яскраво червоне вечірнє сонце - зачаровують, головне - контролювати час, щоб не спізнитись на вокзал...
|
|
Залізничний вокзал Дубровиця
|
|
|
Станція Дубровиця
|
Хвилин 40 - і я на вокзалі. Купую квиток до Сарн і чекаю поїзд. Приміський дизель Удрицьк - Здолбунів прибуває майже без запізнення. Тільки тут, на вокзалі, відчувається, що поруч державний кордон - в Дубровиці з поїзда вийшло чимало людей з торбами - прикордонний рух до сусідньої Білорусі тут хоч і не дуже інтенсивний, але стабільний.
|
|
Ламповий Д1
|
Вмощуюсь недалеко від прикордонників, які їдуть напевно з чергування і відпочиваю після скаженого ритму дня, який вже майже минув. Відганяю сон і, насолоджуючись приємною втомою в ногах, спостерігаю за червоним диском Сонця, який майже миттєво ховається за горизонтом. Через тридцять хвилин Сарни і пересадка на приміський поїзд до Ковеля...
|
