На головну Команда  | 
Експедиція Жмеринка - Рудниця - Гайворон - Вінниця УКР | РУС
Початковий пункт нашої експедиції - Жмеринка. Незважаючи на те, що виїзд із Жмеринки був запланований після обіду, я (Енді) приїхав в Жмеринку ще вранці, другою електричкою і почав шукати Сірьогу. Сірьога найшовся на базарі, він бадьоро крокував поміж рядів одного із жмеринських ринків разом із своєю знайомою - Ольою.
Прийшовши додому до Сірьоги ми з ним почали запихати в рюкзак туристичні сухарі і жбан з кефіром, таким чином готуючись до важливої експедиції. Оля поцікавилась, а куди це ми так зібралися? Ми з Сірьогою чесно сказали, шо ше самі точно не знаємо, але впевнені шо їдемо залізницею в сторону Одеси до станції Рудниця, в общем якшо хочеш, то поїхали з нами і сама все побачиш.

Остап Бендер

Олька довго не вагалась і пішла з нами на вокзал з явним наміром стати безпосереднім учасником експедиції.
Йдемо в трьох на вокзал. На вокзалі нас як завжди вітає Остап із своїми стільцями. В касі тьотя-касирка порадувала і за 15 хвилин до відправлення продала Олькі останній квиток від Жмеринки до Рудниці. Експедиція почалась.

Класична Жмеринка

В Жмеринці на вокзалі почали щось довбати і перекрили пів вокзалу, щоб попасти до кас і повернутися назад до колій треба було добряче побігати переходами і таким же чином повернутися назад.
Їдемо поїздом номер 23 Москва-Одеса, від'їжджаємо в 13.27. Орієнтовний час прибуття до Рудниці 15.03. В поїзді було трохи жарковато, чомусь весь час смерділо не потними носками, а копченою рибою.
Півтори години дороги і швидкий поїзд номер 23 приїжджає до Рудниці, зупинка 2 хвилини. Довжелезний состав не поміщається на маленькій платформі Рудниці і майже всі, хто виходить, в тому числі і ми, гепаються з вагона на рейки зустрічної колії.

Висадка в Рудниці

Рудниця це манюнє селище в Піщанському районі на півдні Вінницької області. Звідси до границі з Одеською областю не більше двадцяти кілометрів. Все чим живе поселення це залізницею і кількома магазинами. Через Рудницю проходять всі поїзди які їдуть на Одесу, але зупиняється тут близько десятка пасажирських поїздів, в тому числі і міжнародних.
Поки йдемо до вокзалу, я оглядаю місцевість і шукаю очима те заради чого ми сюди приїхали - вузьку колію. З іншої сторони вокзалу видно якісь трошки зарослі травою колії, швиденько підбігаємо туди - точно, це вони! 750 мм, накат є, значить рейки в ходу. Осталось тільки почекати поки приїде те, що по цих коліях їздить.

Вузькоколійка і міський Вінницький трамвай

Від колій йдемо до вокзалу. Вокзал чистенький і гарно вималюваний фарбою, всередині також прибрано, під лавками очікування тихенько дрихнуть дві собацюри. Рядом на лавці в обнімку з сумкою спить якийсь пасажир, біля каси хтось купує квитка. Через відчинене на задній двір вокзалу вікно видно природу у вигляді привокзальних яблунь і груш.

Вокзал

Ми з Сірьогою, найшовши куток з розкладом руху поїздів, починаємо його похапцем роздивлятися. Суть в тому шо в 16.35 від Рудниці до Гайворона поїзд їздить тільки три рази на тиждень і, ясний перець, нам дуже хотілося знати чи в той день ми приїхали. Інформація з сайту УкрЗалізниці підтвердилась - поїзд сьогодні їде, затарюємося в касі квитками і йдемо роздивлятися Рудницю.
Особливо тут немає на що дивитися. За коліями стоять кілька магазинів. В одному з них ми купили хліба, проворна продавщиця побачивши шо ми мучимося з питанням, що краще - ламати хліб чи різати, швиденько знайшла десь на вітринах ножа і продала його нам.
За сотню метрів від магазину, прямо біля залізничних колій стоїть маленька хатка з табличкою Рудницька селищна рада. Біля сільради пам'ятник воїнам переможцям з воїном переможцем і непропорційною до нього піонеркою.

Пам'ятник воїнам переможцям

Поки ми ходили роздивлялися радянську архітектуру, в стороні вокзалу подав гудок якийсь поїзд і після цього зовсім не почулося звичного шуму состава, який під'їжджає до станції. Це він! Ледве не перекидаючись женемо всі втрьох через колії до вокзалу.

ТУ2 приїхав до Рудниці

ТУ2 приїхав з Гайворона до Рудниці. Народ звично виходить з вагонів, а ми по дикунському дивимося в сторону поїзда, тикаємо в нього пальцями і фотографуємо.

ТУ2

Машиністи відганяють поїзд за стрілки, звично переводять стрілки на іншу колію і переганяють дизель на початок составу.

Стрілки

Стиковка

Состав складається з двох пасажирських вагонів, здається на 34 місця кожен, і одного товарного вагона. Придумано дуже класно. Народ, який їде з велосипедами і мішками з картошкою не пре свій вантаж у пасажирські вагони, а відкриває товарний і запихає свої веліки і мішки туди.

Состав

Товарний вагон, незважаючи на свою древню вузькоколійність, виглядає досить пристойно, гарно пофарбований і зовсім не ржавий.

Товарний вагон

Написи на пасажирських вагонах свідчать про те, що збудовані вони в Польщі в 1958 році. Незважаючи на їх древній вік, вони якісно відреставровані і мають гарний вигляд як всередині так і зовні.

Пасажирський вагон

Вікна у вагонах незвично низько відкриваються, та й сам вагон зовсім не гігант і дуже схожий на вагон з дитячої залізниці.

Пасажирський вагон

Пасажирський вагон

Состав сформований, вагони причеплені до дизеля, точно по розкладу в 16.23 поїзд відходить від станції Рудниця і їде до станції Гайворон, щоб прибути туди приблизно в 8 годин вечора. Дорога займає трохи більше трьох годин.

Поїхали

Чмихнувши стовпом диму і обсипавши все кругом сажею з димоходу ми поїхали. В нашому вагоні разом з нами сиділо чоловік п'ять. Всі вони один одного знають, приблизно знають де хто виходить. У вагоні познайомились з місцевим студентом, який їхав на навчання в Гайворон. Студент їздить цим поїздом вже рік і добре знає шо тут де. Вияснилось, що саме на цій залізниці відбувались зйомки фільиу "Девять жизней Нестора Махно". Воно й не дивно. Майже вся залізна дорога прокладена через ліс і коли виглядати з вікна вагона і дивитися вздовж просіки, то в голові мимоволі починають з'являтися партизани які скачуть за поїздом на конях, а десь попереду поїзда нахабні фашисти замінували рейки.
Перша зупинка - Нефар. Якщо ми правильно зрозуміли нашого студента-гіда, то назва зупинки лишилася ще з часів війни. Коли ця територія була захвачена німцями, вони дали їй назву Нефар, назва прижилася і до цих пір використовується.
Більшість зупинок це або віддалені від сіл зупиночні платформи, чи зупинки безпосередньо в селах. Інколи залізниця проходить метрах в десяти від забору якоїсь хати.

Зупинка

Через кілька хвилин після відправлення у вагон зайшла контролерша. Контролерша являє собою величезну жінку. Квитки провіряє у всіх без виключень, в кого немає заставляє купляти. Але довго заставляти купити в неї квиток не приходиться. Якогось дідка напідпитку, який хотів доїхати кілька зупинок додому, вона пообіцяла викинути через вікно, якщо не заплатить гроші, або не вийде на наступній.

Поле

Час від часу поїзд то заїжджає в ліс, то проїжджає по полях, інколи мелькають якісь поодинокі хатки або ферми. Дуже класно їхати по лісу, цікава і трохи таємнича лісова похмурість додає нових відчуттів, а по вікнах весь час б'ють гілки дерев - романтіка!

Ліс

Від зупинки до зупинки вагон поступово наповнюється пасажирами, в основному це студенти, другани нашого знайомого. Всі вони знають один одного і чим далі ми їдемо тим більше їх стає і вагон поступово наповнюється гамором.
Приблизно дві години дороги і ми приїжджаємо в один із районних центрів вінницької області - Бершадь. Тут нас чекає сюрприз. Назустріч нам з Гайворона виїжджає такий самий поїзд як наш. Розклад розроблений так, щоб поїзди зустрічалися в Бершаді і вже після Бершаді знов їхали кожен по своїй одноколійці. Зустрічний поїзд, якого ми бачимо на вокзалі виглядає дуже пристойно і зовсім по новому, напевно щойно після ремонту, це каже про те, що вузькоколійка процвітає!

Бершадь

В Бершаді стоїмо хвилин десять. Всі хто довго їздить цим поїздом, в основному це студентство, яке супроводжує нас всю дорогу, вибігає до магазину закупитися пивом, сухарями і іншою студентською провізією.
Від'їжджаємо від вокзалу і їдемо по Бершаді. Я, як і положено туристу, стирчу з вікна і нюхаю Бершадське повітря, роздивляюсь довкола. Проїжджаючи через переєзд помічаю біля рейок якісь залізнодорожні механізми і дядька, який стоїть поруч і крутить ручку невідомого призначення.

Система тросів

Ціла система тросів і блоків приводить в рух шлагбаум, закриваючи проїзд машинам і керує семафором. Такої екзотичної системи керування залізничним рухом я ще не бачив.

Семафор

Проїжджаємо ще пару зупинок. Пасажирів значно побільшало. В нашому вагоні зайнято майже всі місця. На зупиночних платформах народ продовжує запихати в товарний вагон велосипеди і мішки, машиніст виглядаючи з вікна спостерігає за процесом погрузки. Наша, солідної зовнішності, контролерша час від часу виходить з вагона прикрикує на повільних пасажирів, щоб ті пакувалися пошвидше і залазили до вагона.

Зупинка

На вулиці вечоріє, скоро будемо прибувати до Гайворона. Перед Гайвороном проїжджаємо по мосту через Південний Буг.

Південний Буг

У 19.44 прибуваємо до міста Гайворон, Кіровоградської області. Тут замітно поживіше на вокзалі чим в Рудниці. Стоїть товарний состав, їздять якісь маневрові. Тільки ми зупинилися, наш малесенький составчик з трьох вагонів відразу ж розформували і з'єднали до купи дизель і один пасажирський вагон. Через пів години цей поїзд відправиться далі до Голованівська. Тільки тут, у Гайвороні, ми узнали що цей поїзд їде далі до Голованівська.

Гайворон

Йдемо на вокзал розпитувати як нам звідси виїхати, хоча розклад поїздів в Гайвороні ми приблизно знали. Виявилось, що каса в Гайвороні працює дуже цікаво. Працює кілька раз на день проміжками, приблизно по годині чи півтори кожен. При чому розклад роботи каси по парних і непарних днях різний.
Найближчий поїзд, яким ми можемо звідси виїхати в сторону Жмеринки чи Вінниці це поїзд номер 668 Гайворон - Жмеринка, відправляється в 22.56, приблизно через три години. Погоджуємося на цей варіант і стаємо в коротеньку чергу до каси за квитками. Сірьога стоїть переді мною і купляє квиток собі і Олі і наголошує касирші, щоб вона в квиток порахувала і платню за постіль. Касирша незрозуміло блимає очицями і дивиться на Сірьогу. Сірьога ще рез повторює, шо я хочу заплатити за постіль, одіяла подушки і все таке інше. Тьотя за нами починає сміятися, хлопці, ви шо? Яка постіль? В цьому поїзді її ніколи не було! Відчуваємо себе дурачками, які ніколи не їздили в поїзді і погоджуємося на той квиток який нам пропонують.
Наше славне тріо туристів виходить з вокзалу, вирішивши, що непогано було б трохи шось поїсти йдемо в магазинчик "Мандарин", який ми тут обнаружили одразу після того як приїхали. В магазинчику є все. Поповнюємо наш запас продуктів. Повернувшись до вокзалу розвертаємо на лавочках очікування перед вокзалом справжній фуршет.
Нічний Гайворонський вокзал романтично манить своїми вокзальними лампочками освітлення, а ми сидимо на лавці, мерзнемо, допиваємо остатки кефіру і чекаємо поїзда.

Нічний Гайворон

На дворі темно, страшно і трохи холодно. Після довгого дня в дорозі починає хотітися спати, чекати поїзда ще більше години.

Нічний Гайворон

Чуємо як вдалині свистить локомотив, з перону вже видно як він світить своєю здоровенецькою лампочкою. На вокзалі вже назбиралася чимала толпа бажаючих проїхатись всю ніч в цьому поїзді незрозумілої пасажирсько-приміської категорії. Нарешті поїзд прибуває, чекаємо поки ліниві провідники повідкривають двері і впустять нас всередину. Всередині вагону виявилось не так то й тепло як нам того хотілося. Незважаючи на те, що поїзд начебто має категорію пасажирського, місця і навіть номер вагона, вказані в квитку, не мають зовсім ніякого сенсу і в цьому випадку треба бути самим проворним щоб зайняти собі пристойне місця для ночівлі. Але так як вагонів було здається шість штук, а народу не так то й багато, то всі гарненько вмостилися для подорожі. Висипавши з Сірьогиного пакета всі його шмотки ми роздивилися шо в нас є утепляючого, перетасувалися куртками, шортами, штанами, і навіть одним світром, розділилися хто чим буде вкриватися і полізли на полиці дрихнути.
Від Гайворона до Вінниці поїзд їде близько семи годин, проїжджаючи такі гіганти пасажиропотоку як Гайсин і Немирів. Спати було трохи холоднувато, час від часу було чути як хтось сновигає по вагону, як поїзд зупиняється і ковтає чергову порцію пасажирів.
Прокидаюся від сильного жіночого голосу - Вінниця, вставай!!! Провідниця попробувавши розбудити всю Вінницю, пробіглася по вагону, волаючи свою ранкову фразу. Ще пару хвилин і ми під'їдемо на Вінницький залізничний вокзал.

Вінниця

Вінниця зустрічає нас ранковою і вже осінньою прохолодою. Наш 668-й постоїть тут ще пів годинки і поїде на Жмеринку. Я пам'ятаю ще той час коли він мав номер 666 і кінцевою зупинкою була Вінниця. З якихось міркувань УкрЗалізниця змінила номер поїзда. Можливо для того, щоб присвоїти його якомусь іншому, більш екстремальному маршруту.

вересень 2007