На головну Команда  | 
Вінниця - Дениші УКР | РУС
Дениші - це село в Житомирському районі Житомирської області. Крім того, що в Денишах розміщений досить не поганий санаторій, це село є місцем паломництва альпіністів і взагалі любителів дертися догори по скелях.
Маршрут простий, спочатку їду до Житомира, а з Житомира на маршрутці до санаторію в Денишах. Наче все просто, по крайній мірі всі альпіністські сайти кажуть шо їхати в натурі легко.
Їду з Вінниці. Їду як і положено поїздом. Перша частина маршруту і час відправлення знайомі - ранкова електричка до Козятина. Так як дорога дуже знайома, то отямлююсь тільки в Козятині і швиденько вистрибую з вагона шоб не поїхати на Шепетівку.

Козятин

А от в Козятині стає трохи не звично. На Шепетівській платформі стоять три дуже знайомих поїзда. Часто приходиться їздити дизельом Козятин-Жашків, сьогодні ж треба сісти на точно такий самий на вид дізєль, але не на Жашків, а на Коростень через Житомир. 10 раз перепитав в сусідів по вагону в якому поїзді я сижу. Стопудово впевнившись шо сижу в тому шо треба поїзді, скидаю рюкзак і чекаю відправлення. Звичка велике діло, автоматом можна залізти не в той шо треба поїзд і тільки в Жашкові роздуплитись шо то Жашків, а не Житомир.

Дизель Козятин-Жашків

Дивлюся з своєї третьої платформи на першу, де стоїть поїзд на Жашків. Трохи дико мені на нього дивитися, знайомий поїзд яким їздив сто раз відправляється без мене.
Через 10 хвилин відправляється і мій поїзд на Коростень через Житомир. Наступна зупинка Бердичів. До Бердичева пів години ходу. Вагон майже пустий, за вікном мелькають засніжені села. Прийшли контролери, спитали чи є квитки і запропонували перейти на один вагон назад - "Молодой человек, перейдите на один вагон назад - там на много теплее!". В натурі, запропонований вагон виявився на багато теплішим. Під'їжджаємо до Бердичева.

Бердичів

Бердичів - це перша зупинка після Козятин-2. Цей дізєль практично експрес. Більш ніж за пів години ходу тільки перший раз зупинилися. А від Бердичева трохи більше одної години руху - і я в Житомирі.

Житомирський залізничний вокзал

Приїхали. Вигружаюсь з поїзда в засніжений Житомир. Освоївшись на привокзальній площі і за звичкою почитавши розклад поїздів, тут же, біля жд вокзалу, сідаю на маршрутку номер 109 (Житомир-Дениші), яка проїжджає по дорозі через кілька сіл і зупиняється безпосередньо біля центрального входу в санаторій - одним словом люкс.
Санаторій розміщений майже в самому селі. Від останньої хати до санаторію, як свідчить вказівник - 2,5 км.

Обласний лікувально-санаторний центр Дениші

Маршрутчики ці 2,5 км, від села до санаторію, пролітають як льотчики Формула 1. Головне добре триматися, щоб не вилетіти з свого сидіння.

Санаторій Дениші

В реєстратурі дозволили лишити в них мій рюкзак і порадували пропуском в їдальню і порадили пошвидше туди бігти, бо обід починається через 5 хвилин. А оце вже подобається! Трудові санаторні будні почалися.
Наївшись і поселившись на сьомому поверсі я пішов оглянутись і пофоткатись. Санаторій стоїть на березі річки Тетерів, в місцевості, яку тут називають Тригір'я. Тригір'я - це три гори. Як вияснилось пізніше, гори, хоч і не високі, але є. На першій горі стоїть санаторій, на другій Монастир, а на іншій ше шось. До речі монастир дав про себе знати майже зразу. Монастирські дзвони бемкали кожен день по декілька раз.

Дамба

Одна з найбільш популярних серед санаторців споруд - це дамба. По вихідних днях тьоті і дяді ідуть сюди походити по дамбі, подивитися на воду, яка цвиркотить внизу. Від санаторію до дамби йти хвилин 5 пішки. Завдяки такому близькому розташуванню вона стала чимось на зразок пішохідної зони для прогулянок. Народ годинами може ходити туди-сюди, розказуючи один одному всілякі небилиці.
Для місцевих дамба це просто міст через який можна перейти з одного берега на інший. Але для міських Житомирських комунальних служб це стратегічний об'єкт - "Гідротехнічні споруди Дениші". Це одна з двох дамб, де накопичується вода Житомирським міським водоканалом.

Санаторій Дениші

Поступово освоююсь в санаторії. Головний корпус санаторію, де і живе більшість народу, з'єднаний всілякими переходами з усіма потрібними місцями, як ото їдальня чи клюб. Також не виходячи з корпусу можна попасти і до різноманітних місць всілякого радоно чи грязюколікування чи до аптеки. В цьому ж корпусі є і невеликий магазин, який офіційно називається відділенням "Укрпошти" і крім газет продає пральні порошки, дезодоранти, шапочки для плавання в басейні, засоби для отруювання тараканів, шоколадки, туалетний папір і інше приладдя потрібне в санаторії.

Головний корпус санаторію

Основною транспортною артерією санаторію являється перехід між головним, здається восьмиповерховим корпусом, і їдальнею.

Головний санаторний проспект

Цим же переходом можна добратися і до лікувального корпусу і до клубу, але найбільші пробки в русі були помічені тільки перед прийомами їжі.
Живу тут вже пару днів. Ніяк не можу в'їхати чого всі кудись спішать і бігають як скажені. Навіть бабці, які ледве ходять на костилях і ті швиденько підскакуючи кудись женуть.
Через три дні прийшли і сказали чи не хотів би я переселитися з сьомого поверху на п'ятий? В новій кімнаті на п'ятому поверсі був офігенний вид з вікна. Ради цього можна й переселитися :) Та й кімната приємніша.

П'ятий поверх. Вид з вікна

В новій кімнаті з вікна видно річку, а на іншому березі річки стоїть Тригірський монастир. Красиво виглядає, але прийшлося примиритися з тим, що кожен ранок монастирські дзвони досить голосно бемкали. Маю зізнатися шо то є надзвичайно незвично і цікаво. По якихось особливих днях монах, який смикає за мотузки дзвони, вигравав на них дуже цікаві і красиві мелодії, частенько хвилин по 10-15 без перерви. Одним словом екзотика.


Тригірський монастир

Дика українська зима через кілька днів стала зовсім не такою якою була кілька днів назад. Сніг майже повністю розтав і з хмар вилізло сонце. Не поганий привід сходити з фотоапаратом до монастиря.
Йти не далеко, може кілометра три, а може трохи більше. Перейшовши через дамбу на другому березі Тетерева вказівник нагадує, що я находжусь на території заказника і пропонує поводити себе тут гарно і не смітити. Трошки далі стоять перші об'єкти, які потребують охорони.

Дуб патріарх

Ще пару кілометрів по дорозі в сторону села Тригір'я і на дорозі стоїть вказівник на якому написано шо ше 300 метрів праворуч і ви побачите Тригірський монастир.

Тригірський монастир

Монастир стоїть на пагорбі. З цього місця відкривається класний вид на Тетерів і на те, що я не бачив до цих пір в такому ракурсі. Свій вже рідний санаторій.

Санаторій "Дениші"

А в середині житлового корпусу санаторію житуха йде своїм чередом. Основним каталізатором санаторного життя є телевізор, який майже зразу було віднесено до божеств. На кожному поверсі є кімнати в яких є телевізор і в яких його немає. Для тих фанатів телевізійного життя в кого в кімнаті нема ящика, ящик стоїть в холі на кожному поверсі. Ввечері немов би на шабаш до телевізійного божества поступово сходяться любителі цієї справи. Тут всі. І ті, хто не може ходити, і ті хто ходить тільки з паличками і костилями. Бабки, які ледве йдуть до їдальні тут з'являються самі перші. Весь навколотелевізійний простір в холі наповнюється всякими табуретками і стільцями, які тільки можна було знайти на території лікувального закладу.

Важкі санаторні будні

День дев'ятий.
Принцип отримання їжі в їдальні досить простий. При поселенні видається спеціальний талончик на хавку, який треба лишити в їдальні на своєму столі. Поки на твоєму столі лежить цей талончик, приколотий на спеціальний гачок, поки й приносять на стіл тобі хавку.
Так от. Тьоті, сусідки по столу поїхали додому і лишили мені, як самому худому, свої талончики на їжу... Ледве доповз додому. Збирався сходити на якийсь концерт - не зміг. Три порції картопляної печені з овочами та яловичиною (дуже класна штука), три порції олів'є, три запіканки сирні з сметаною та повидлом, три чая з маслом.
Вечір. Ніде нікого вже нема. Тільки яскраво білий халат чергового лікаря шарудить десь в процедурному кабінеті. В холі на першому поверсі мужики ріжуться в підкидного, ляпання їхніх карт чути аж на восьмий поверх, в нас на п'ятому майже в повній темряві, купка фанатів, сидячи на колінах перед телевізором, підносить руки догори і б'ється з усієї сили лобом об паркетний пол.
... Я сижу в себе в хаті переварюю те шо з'їв пів години назад. Саші, сусіда по кімнаті, немає - погнав в Житомир додому. Саша дядько класний, желєзнодорожнік, але характер в нього домашній от і мучиться, катаючись то в санаторій, то з санаторію.
Одна з цікавинок села Дениші це замок українських промисловців, землевласників і цукрозаводчиків Терещенків. До замку потрапити досить просто. Якщо їхати до Денишів з Житомира, то під'їхавши до села швидкість краще скинути, а то на великій швидкості коротеньке село з успіхом можна проскочити. Якщо їхати 109-м маршрутним таксі з Житомира, то зупинка в Денишах знаходиться якраз біля стратегічного перехрестя.

Стратегічне перехрестя

Оце осьо тутечки і треба повернути наліво, в сторону села Тригір'я, перейти по мосту через Тетерів, ще раз повернути наліво і через пару сотень метрів і побачимо колишні володіння Терещенків.

Замок Терещенків

Хоч споруда майже повністю розвалена, вглядає вона велично. Блукаючи по розваленому підмурку і дивлячись на вишукане оздоблення на мить переносишся на 100 років назад, коли тут ходили поважні і розумні люди і на стінах не було написів фарбою "Вася і Коля - дебіли". Чи шось типу цього.

Замок Терещенків


Замок Терещенків


Уціліле оздоблення

День одинадцятий в санаторії.
Трохи почав розбиратися в системі цінностей.
Процедура - це найвища з усіх цінностей, фактично тотем до якого має прагнути кожен, без процедур сутність перебування в санаторії зводиться до нуля. Під процедурами розуміють забави в брудній начебто лікувальній грязюці, купання в якихось гарячих противних ваннах, пиття шмурдяку, який варять з якоїсь трави і таке інше...
Ліфт - шлях, ним і тільки ним можна досягти процедури. Поїздка ліфтом це практично як подорож по річці Стікс, така ж страшна і дуже не легка. Про те що крім ліфту ще є сходи, якими можна дійти на другий чи третій поверх, ніхто й слухати не хоче - то не те! Ними не досягнеш процедури!
Кіно - ступінь морального задоволення, яке можна отримати через поклони до божества, яке стоїть в холі і в темряві світиться яскравим прямокутним екраном формату 3х4. Кіно може бути тільки одне, якшо переключити телевайзер на інший канал, то в народу починається паніка - ДЕ КІНО?!
А тепер увага, формулюємо основний закон санаторію - процедури не може бути без ліфту, а ліфт не може поїхати, якшо є кіно.

Місцева відгодована котлетами братва

День тринадцятий.
Іду в столову жерти. Рядом біля столови роздягалка, шоб не жерти одягненим, всі розумні люди скидають тут свої жупани. Мужичок середнього віку знімає з себе серйозного розміру чоботи, витягає з пакету тапочки, одягає їх на ноги, а здоровенні чоботи здає в роздягалку. Прикольний дядько
Продовжую досліджувати береги Тетерева. Накінець-то я добрався до улюбленого скелелазами місця. Кажуть сюди полазити по скелях та й підлікуватися в санаторії народ приїжджає навіть з Росії. Не брешуть - сам бачив поблизу автомобілі з російськими номерами.

Скелі

Місця дуже гарні, від санаторію хвилин 10 пішки. Якщо не втриматися на пагорбі і скотитися донизу, то думаю хвилин за 5 можна встигнути дістатись.

Схили пагорба

Місця як у казці. Інколи здається, що зараз із-за якогось дерева вилізе баба Яга з мітлою. Поряд місце збору скалолазів, тут же скульптура Васі з усіма анатомічними подробицями.

Скульптура

День чотирнадцятий.
Олексій Володимирович, сусід по столу в їдальні, хоче поміняти три своїх вареники з картошкою на мою здоровенецьку миску манної каші. Щас!
Транспортне сполучення з санаторієм просто чудове, маршрутки з Житомира з математичною точністю приїжджають кожну годину.

Номер 109 розвертається біля санаторію

За день до виїзду з санаторію рішив зганяти в Житомир роздивитися які там поїзди їдуть в сторону Вінниці. Самий легкий спосіб доїхати до Вінниці це автобусом. Принципово відмовився від цього способу їзди, навіть якщо не буде квитків на один єдиний не нічний 61-й поїзд в сторону Вінниці. На крайняк можна поїхати приміським дизельом через Фастів.

День від'їзду.
Квитки на поїзд є. На платформу прибуває Санкт-Петербург - Кишинів. Тягне це все добро 2М62, дизельна тяга якого якраз підходить для не електрифікованого Житомира.

61 Санкт-Петербург - Кишинів

Довжелезний состав ледве поміщається на платформі Житомирського вокзалу, доковилявши до свого 26-го вагону, вияснилось шо він закритий, заліз через 27-й. Поки їхали поміг мужику, яких спав на сусідній полиці найти його телефон. Проснувшись перед Козятином мужик після потужної попойки ніяк не міг вияснити де він зараз є, не те що де його телефон. Мужик вийшов в Козятині. Вірніше не вийшов, спокійно вийти не дали провідниці, нагрузили мужика, шо він нігодяй і шо він десь заникав полотенце з комплекту постільної білизни. Поки хвилин п'ятнадцять в Козятині міняли дизеля не електровоза мужик вже на пероні прирікався з провідницями, а вони з ним. Не дали спокійно дядьку приїхати.


Вечірня Вінниця

Ще 60 хвилин і я у Вінниці. Точно по розкладу в 17.58 поїзд прибуває до перону. Санаторні походеньки закінчились.

зима 2007