На головну Команда  | 
Вінниця - Дениші УКР | РУС
Дениші - село в Житомирському районі Житомирської області. Крім того, що в Денишах розміщений досить не поганий санаторій, це село є місцем паломництва альпіністів і взагалі любителів дертися догори по скелях.
Маршрут простий, спочатку їду до Житомира, а з Житомира на маршрутці до санаторію в Денишах. Наче все просто, по крайній мірі всі альпіністські сайти кажуть шо їхати дійсно легко.
Я їду з Вінниці, і їду як завжди поїздом. Перша частина маршруту і час відправлення знайомі - ранкова електричка до Козятина. Дорога знайома, тому їду на автоматі. По приїзду в Козятин, швиденько вистрибую з вагона шоб не поїхати далі на Шепетівку.

Ранкова пачка приміських з Козятина. Козятин - Коростень, Козятин - Шепетівка, Козятин - Жашків

А от в Козятині стає трохи незвично. Часто доводиться їздити дизельом Козятин-Жашків, а сьогодні треба сісти на точно такий самий дизель, але з маршрутом на Коростень через Житомир, а не на Жашків. Тому кілька разів перепитую маршрут руху поїзда і лише стовідстоково впевнившись, що сиджу в потрібному поїзді, скидаю рюкзак і чекаю відправлення. Звичка велика справа, можна автоматом залізти не в той поїзд і тільки в Жашкові зрозуміти, що приїхав не в те місто.

Дизель Козятин-Жашків

Відправляємось через 10 хвилин. Наступна зупинка Бердичів. До Бердичева пів години ходу. Вагон майже пустий, за вікном мелькають засніжені села. Прийшли контролери, спитали чи є квитки і запропонували перейти на один вагон назад - "Молодой человек, перейдите на один вагон назад - там намного теплее!". Запропонований вагон справді виявився значно теплішим - дякую. Під'їжджаємо до Бердичева.

Бердичів з вікна поїзда

Бердичів - це перша зупинка після Козятин-2. Цей дізєль практично експрес. Більш ніж за пів години ходу тільки перший раз зупинилися. А від Бердичева трохи більше одної години руху - і я в Житомирі.

Житомирський залізничний вокзал

Приїхали. Виходжу з поїзда в засніжений Житомир. Освоївшись на привокзальній площі і за звичкою почитавши розклад поїздів, тут же, біля залізничного вокзалу, сідаю на маршрутку номер 109 (Житомир-Дениші). Автобус їде трасою на Баранівку, проїжджає кілька сіл і зупиняється безпосередньо біля центрального входу в санаторій - одним словом люкс. Санаторій розташований в лісі, за 2,5 км від траси. В принципі відстань не велика, тому можна їхати і транзитним автобусом, вийшовши біля повороту на санаторій.

Обласний лікувально-санаторний центр Дениші

Маршрутчики ці 2,5 км, від траси до санаторію, пролітають як льотчики Формула 1. Головне добре триматися, щоб не вилетіти з свого сидіння.

Санаторій Дениші

В реєстратурі дозволили тимчасово лишити в них мій рюкзак і нагородивши пропуском в їдальню, порадили пошвидше туди бігти, бо обід починається через 5 хвилин. А оце вже подобається! Трудові санаторні будні почалися.
Наївшись і поселившись на сьомому поверсі я пішов оглянутись і пофоткатись. Санаторій стоїть на березі річки Тетерів, в місцевості, яку тут називають Тригір'я. Тригір'я - це три гори. Як вияснилось пізніше, гори, хоч і не високі, але є. На першій горі стоїть санаторій, на другій Монастир, а на іншій ше шось. До речі монастир дав про себе знати майже зразу. Монастирські дзвони бемкали кожен день по декілька раз.

Дамба

Одна з найбільш популярних серед санаторців споруд - дамба на річці Тетерів. По вихідних днях тьоті і дяді ідуть сюди походити по дамбі, подивитися на воду, яка цвиркотить внизу. Від санаторію до дамби йти хвилин 5 пішки. Завдяки такому близькому розташуванню вона стала чимось на зразок пішохідної зони для прогулянок. Народ годинами може ходити туди-сюди, розказуючи один одному всілякі небилиці. Для місцевих дамба це просто міст через який можна перейти з одного берега на інший. Але для міських Житомирських комунальних служб це стратегічний об'єкт - "Гідротехнічні споруди Дениші". Це одна з двох дамб, які утворюють водосховище для Житомирського міського водоканалу.

Санаторій Дениші

Поступово освоююсь в санаторії. Головний корпус санаторію, де і живе більшість народу, з'єднаний переходами з усіма потрібними об'єктами, як ото їдальня чи клюб. Також не виходячи з корпусу можна попасти в аптеку чи в різноманітні кабінети радоно чи грязюколікування. В цьому ж корпусі є і невеликий магазин, який офіційно називається відділенням "Укрпошти" і крім газет продає пральні порошки, дезодоранти, шапочки для плавання в басейні, засоби для отруювання тараканів, шоколадки, туалетний папір і інше приладдя потрібне в санаторії.

Головний корпус санаторію

Основною транспортною артерією санаторію являється перехід між головним, восьмиповерховим корпусом, і їдальнею.

Головний санаторний проспект

Цим же переходом можна добратися і до лікувального корпусу і до клубу, але найбільші пробки в русі були помічені тільки перед прийомами їжі.
Через три дні запропонували переселитися з сьомого поверху на п'ятий. В новій кімнаті на п'ятому поверсі був прекрасний вид з вікна. Ради цього можна й переселитися :) Та й кімната приємніша.

П'ятий поверх. Вид з вікна

В новій кімнаті з вікна видно річку, на протилежному березі якої стоїть Тригірський монастир. Красиво виглядає, але прийшлося примиритися з тим, що кожен ранок монастирські дзвони доволі голосно, хоча й не нав'язливо, видзвонювали якусь мелодію. Маю зізнатися шо то є надзвичайно незвично і цікаво. По якихось особливих днях монах, який смикає дзвони за мотузки, вигравав на них дуже цікаві і красиві мелодії, частенько хвилин по 10-15 без перерви. Одним словом екзотика.


Тригірський монастир

Дика українська зима через кілька днів стала зовсім не такою якою була кілька днів тому. Сніг майже повністю розтав і з-за хмар визирнуло сонце. Не поганий привід сходити з фотоапаратом до монастиря.
Йти не далеко, може кілометра три, а може трохи більше. Перейшовши через дамбу, на другому березі Тетерева вказівник нагадує, що я знаходжусь на території заказника і пропонує поводити себе тут гарно і не смітити. Трошки далі стоять перші об'єкти, які потребують охорони.

Дуб патріарх

Ще пару кілометрів по дорозі в сторону села Тригір'я і на дорозі стоїть вказівник, який підказує, що до Тригірського монастиря залишилось йти 300 метрів.

Тригірський монастир

Монастир стоїть на пагорбі. З цього місця відкривається чудовий вид на Тетерів і на те, що я не бачив до цих пір в такому ракурсі. Свій, вже рідний, санаторій.

Санаторій "Дениші"

Повертаюсь в санаторій. В середині житлового корпусу життя йде своїм чередом. Основним каталізатором санаторного життя є телевізор, який майже зразу було віднесено до божеств. На кожному поверсі є кімнати в яких є телевізор і в яких його немає. Для тих фанатів телевізійного життя в кого в кімнаті нема ящика, він стоїть в холі на кожному поверсі. Ввечері немов би на шабаш до телевізійного божества поступово сходяться любителі цієї справи. Тут всі. І ті, хто не може ходити, і ті хто ходить тільки з паличками і костилями. Бабки, які ледве йдуть до їдальні тут з'являються самі перші. Весь навколотелевізійний простір в холі наповнюється табуретками і стільцями, які тільки можна було знайти на території лікувального закладу.

Важкі санаторні будні

День дев'ятий.
Принцип отримання їжі в їдальні досить простий. При поселенні видається персональний талончик на їжу, який треба лишити в їдальні на своєму столі. Поки на твоєму столі лежить цей талончик, приколотий на спеціальний гачок, поки тобі й накривають на стіл.
Так от. Тьоті, сусідки по столу поїхали додому і лишили мені, як самому худому, свої талончики на їжу... Ледве доповз додому. Збирався сходити на якийсь концерт - не зміг. Три порції картопляної печені з овочами та яловичиною (дуже класна штука), три порції олів'є, три запіканки сирні з сметаною та повидлом, три чая з маслом.
Вечір. Ніде нікого вже нема. Тільки яскраво білий халат чергового лікаря шарудить десь в процедурному кабінеті. В холі на першому поверсі мужики ріжуться в підкидного, ляпання їхніх карт чути аж на восьмий поверх, в нас на п'ятому майже в повній темряві, купка фанатів, сидячи на колінах перед телевізором, підносить руки догори і б'ється лобом об паркетний пол.
... Я сиджу в себе в хаті переварюю те шо з'їв пів години назад. Саші, сусіда по кімнаті, немає - погнав в Житомир додому. Саша дядько класний, залізничник, але характер в нього домашній от і мучиться, катаючись то в санаторій, то з санаторію.
Одна з цікавинок села Дениші - це замок українських промисловців, землевласників і цукрозаводчиків Терещенків. До замку потрапити досить просто. Якщо їхати до Денишів з Житомира, то під'їхавши до села швидкість краще скинути, а то на великій швидкості коротеньке село з успіхом можна проскочити. Якщо їхати 109-м маршрутним таксі з Житомира, то зупинка в Денишах знаходиться якраз біля стратегічного перехрестя.

Стратегічне перехрестя

Оце осьо тутечки і треба повернути наліво, в сторону села Тригір'я, перейти по мосту через Тетерів, ще раз повернути наліво і через пару сотень метрів і побачимо колишні володіння Терещенків.

Замок Терещенків

Хоч споруда майже повністю розвалена, вглядає вона велично. Гуляючи по розваленому підмурку, і дивлячись на вишукане оздоблення на мить переносишся на 100 років назад, коли тут ходили поважні і розумні люди і на стінах не було написів фарбою "Тут були Вася і Коля". Чи шось типу цього.

Замок Терещенків


Замок Терещенків

Уціліле оздоблення

День одинадцятий в санаторії.
Трохи почав розбиратися в системі цінностей.
Процедура - це найвища з усіх цінностей, фактично тотем до якого має прагнути кожен, без процедур сутність перебування в санаторії зводиться до нуля. Під процедурами розуміють забави в брудній, начебто лікувальній грязюці, купання в якихось гарячих ваннах, пиття шмурдяку, який варять з трави і таке інше...
Ліфт - шлях, ним і тільки ним можна досягти процедури. Поїздка ліфтом це практично як подорож по річці Стікс, така ж страшна і дуже не легка. Про те що крім ліфту ще є сходи, якими можна дійти на другий чи третій поверх, ніхто й слухати не хоче - то не те! Ними не досягнеш процедури!
Кіно - ступінь морального задоволення, яке можна отримати через поклони до божества, яке стоїть в холі і в темряві світиться яскравим прямокутним екраном формату 3х4. Кіно може бути тільки одне, якшо переключити телевайзер на інший канал, то може статися паніка - де кіно?!
Формулюємо основний закон санаторію - процедури не може бути без ліфту, а ліфт не може поїхати, якшо є кіно.

Місцева, відгодована котлетами братва

День тринадцятий.
Іду в столову. Рядом біля столови роздягалка, шоб не жерти одягненим, всі чемні люди скидають тут свої жупани. Мужичок середнього віку знімає з себе серйозного розміру чоботи, витягає з пакету тапочки, одягає їх на ноги, а здоровенні чоботи здає в роздягалку. Прикольний дядько
Продовжую досліджувати береги Тетерева. Накінець-то я добрався до улюбленого скелелазами місця. Кажуть сюди полазити по скелях та й підлікуватися в санаторії народ приїжджає навіть з Росії. Не брешуть - сам бачив поблизу автомобілі з російськими номерами.

Скелі

Місця дуже гарні, від санаторію хвилин 10 пішки. Якщо не втриматися на пагорбі і скотитися донизу, то думаю хвилин за 5 можна встигнути дістатись.

Схили пагорба

Місця як у казці. Інколи здається, що зараз із-за якогось дерева вилізе баба Яга з мітлою. Поряд місце збору скалолазів, тут же скульптура Васі з усіма анатомічними подробицями.

Вася

День чотирнадцятий.
Олексій Володимирович, сусід по столу в їдальні, хоче поміняти три своїх вареники з картошкою на мою здоровенецьку миску манної каші. Щас!
Транспортне сполучення з санаторієм просто чудове, маршрутки з Житомира з математичною точністю приїжджають кожну годину.

Номер 109 розвертається біля санаторію

За день до виїзду з санаторію рішив зганяти в Житомир роздивитися які поїзди їдуть в сторону Вінниці. Самий легкий спосіб доїхати до Вінниці це автобусом. Принципово відмовився від цього способу їзди, навіть якщо не буде квитків на один єдиний не нічний 61-й поїзд в сторону Вінниці. На крайняк можна поїхати приміським дизельом через Фастів.

День від'їзду.
Квитки на поїзд є. На платформу прибуває Санкт-Петербург - Кишинів. Тягне це все добро 2М62, дизельна тяга якого якраз підходить для не електрифікованого Житомира.

61 Санкт-Петербург - Кишинів

Довжелезний состав ледве поміщається на платформі Житомирського вокзалу, доковилявши до свого 26-го причіпного вагону Санкт-Петербург - Жмеринка, з'ясувалось шо він закритий, тому заліз через 27-й. Жмеринські провідниці в міжнародних вагонах такі Жмеринські...

Вечірня Вінниця

Ще 60 хвилин і я у Вінниці. Точно по розкладу в 17.58 поїзд прибуває до перону. Санаторні походеньки закінчились.

зима 2007