На головну Команда  | 
Олександрія УКР | РУС
Місто Олександрія розташоване на півночі Кіровоградської області, приблизно за 70 кілометрів від обласного центру. На відміну від Кропивницького, який знаходиться трохи осторонь головних транспортних магістралей центральної України, до Олександрії доїхати дуже легко, і до того ж - практично з будь-якої точки країни, що і зіграло не останню роль у виборі маршруту моєї поїздки. Крім того про Олександрію я майже нічого не знав, що знову ж таки підігрівало інтерес познайомитися з другим по величині містом Кіровоградської області.

Залізничний вокзал Олександрія. Ранок

Швидкий поїзд номер 120 Львів - Запоріжжя, яким я приїхав до Олександрії, зупинився біля платформи приблизно о пів на шосту ранку. Літнє небо ще тільки починало сіріти над сонним містом, заливаючи вулиці помаранчевим вересневим сонцем. Олександрія кволо прокидалася, зустрічаючи мене майже пустими вулицями і міським базаром, який, ніби серце живого організму, пробуджував місто від сну, наповнюючи вулиці першими пішоходами.

Автовокзал в очікуванні відправлення перших ранкових автобусів

Міський базар в Олександрії, традиційно для Українських міст, об'єднаний тісним симбіозом з автостанцією, яка, в транспортному відношенні, зручно розташована за пару сотень метрів від залізничного вокзалу.

Ранкова Олександрія

Олександрія значний транспортний вузол Кіровоградської області, який історично утворився ще в середині XIX сторіччя. В 1869 році поруч з Олександрією, за 5 кілометрів на захід від сучасної межі міста, розпочалося будівництво залізнодорожної гілки Єлисаветград - Крюків, яка стала частиною Одесько - Харківської залізної дороги. А в 1901 році, від станції Користівка через Олександрію була прокладена ще одна залізнична гілка Користівка - П'ятихатки, яка сполучила Київ з Катеринославом, ставши однією з найважливіших транспортних магістралей країни.

Радянська п'ятиповерхова Олександрія

Вигідне географічне положення і непогане транспортне сполучення позитивно вплинули на економічний розвиток Олександрії початку XX століття, посприявши розвитку місцевого кустарного виробництва і мануфактур.

Архітектурна класика Олександрії

В кінці XIX сторіччя поруч з Олександрією були знайдені поклади бурого вугілля, наявність якого і визначила майбутнє міста на наступне століття.

Радянська класика Олександрії - колишній універмаг на Соборному проспекті

Радянська класика Олександрії

Шахтарським містом Олександрія стала після другої світової. Перші спроби добувати вугілля були зроблені ще до революції, але пік освоєння родовищ бурого вугілля біля Олександрії припав на 1950-1970 роки. В цей період на шахтах Олександрії добувалося більше 10 мільйонів тон вугілля в рік, 4 мільйони з яких випускалося у вигляді вугільних брикетів, які довгий час були популярним енергоносієм в селах центральної України.

Палац урочистих подій

В 1950-х - 1970-х роках Олександрія динамічно розбудовується в кращих традиціях промислових міст Радянського Союзу. На вулицях виростають будівлі, які сформували сучасний образ Олександрії і стали своєрідними візитками міста.

Панно в радянському стилі на фасаді Палацу урочистих подій

Ближче до середини 1990-х добування бурого вугілля в Олександрії іде на спад. А починаючи з 2000-х, по причині неефективного керування підприємствами вугледобувної промисловості і недоцільності використання бурого вугілля на ТЕС, більшість шахт в Олександрії остаточно закриваються, залишивши після себе величезні по площі вугільні розрізи з напівзатопленими екскаваторами на дні.

Палац культури "Світлопільський"

На відміну від Ватутіного в Черкаській області, яке теж пережило закриття буровугільних шахт по схожому сценарію, Олександрія вийшла з кризи трохи оптимістичніше.

Центр міста. Проспект Соборний - колишній проспект Леніна

Ну а тепер пройдемось трохи вглиб Олександрії. Але одразу уточню, що оглянути все місто за кілька годин фізично неможливо. Найбільш цікаві, з історичної точки зору, будівлі знаходяться в центрі Олександрії і знайти їх не важко. Але об'єкти буровугільного комплексу, включаючи затоплені кар'єри, зруйновані ТЕЦ і пов'язані з ними інфраструктурні підприємства, розкидані переважно вздовж південно-західної околиці міста і для їх огляду напрошується окрема екскурсія, тому на все це хазяйство я подивився лише з вікна автобуса.

Дев'ятиповерхові коробки на Соборному проспекті

Паралельно з характерною зовнішністю щасливого радянського міста шахтарів, яке розвивалося в післявоєнний радянський період, в Олександрії залишилось багато старих будинків, які виростали під час першої хвилі економічного розвитку міста кінця XIX - початку XX століття, тому деякі вулиці міста є справжнім музеєм архітектури під відкритим небом.

Фонтан в центрі Соборної Площі

Олександрія - місто контрастів. Місцями образ радянського міста повністю розчиняється в старій забудові XIX сторіччя, демонструючи особливу оздобу колишніх будинків фабрикантів і купців. Але на інших вулицях ти знову попадаєш в класичне радянське промислове місто - з дірками в заборах, проїждженими велосипедами стежками в парку, закинутими магазинами в центрі міста, і іншими унікальними артефактами, якими неодмінно було просякнуте кожне радянське місто.

Соборна Площа

Детальної карти міста в мене не було, тому від вокзалу до центру Олександрії просувався не поспішаючи, смакуючи побаченим і запам'ятовуючи розташування вулиць одна відносно одної.

Площа Леніна

Центр Олександрії зосереджений навколо Соборної площі - колишньої площі Леніна, про що до цих пір нагадують таблички зі старими назвами. Центровою прикрасою площі до 2014-го року за Радянським ідеологічним каноном був пам'ятник Володимиру Іллічу. Сьогодні ж центром Соборної площі є затишний сквер зі старим Радянським фонтаном.

Найпомітніша споруда на Соборній Площі - колишній кінотеатр "Жовтневий"

По периметру Соборної площі розтяглися - колишній кінотеатр "Жовтневий", який переживає кризу середнього віку, перебуваючи в стані перманентної реставрації, музична школа, колишній ресторан Інгулець і кілька старих післявоєнних трьохповерхових будинків, які і формують образ Радянської промислової Олександрії.

Музична школа. Замаскована ліпниною і фарбою приємного кольору стара радянська будівля з червоної цегли

Колишній ресторан "Інгулець" і автентична радянська афішна тумба

До речі, одна з фішок Олександрії і своєрідна візитка міста - монументальні Радянські афішні тумби, які, враховуючи міцність конструкції, збереглися до наших днів. Побачити їх можна ледве не на кожному перехресті в центрі міста.

Афішна тумба в Олександрії

Ідемо далі, поступово занурюючись в стару Олександрію. Одна з найстаріших і найцікавіших будівель міста - міський театр, котрий був збудований в кінці XIX сторіччя на березі річки Інгулець. Будівля була частково перебудована і трохи видозмінилась відносно свого автентичного стану. Зараз тут живе міський будинок культури.

Міський театр після чергової реставрації

Поруч з театром знаходиться залишений сучасниками на самого себе тихий затишний сквер з артефактами радянської доби і пам'ятником утопічним підпільникам та комсомольцям Олександрії. Комсомольці в будьоновках і без прізвищ, молоді лиця яких дивляться на перехожих, скоріш за все, є художньою вигадкою архітектора, втіленою в пам'ятнику, котрий, будучи частиною ідеологічної системи Радянського Союзу, був встановлений на честь 50-річчя радянської влади.

Сквер біля колишнього театру

"Бойовим і трудовим подвигам комсомольців м. Олександрії"

Якщо перейти через дорогу, то через пару сотень метрів вийдемо до Інгульця, вздовж берегу якого розтяглася спортивна база місцевої футбольної команди "Олександрія", найпомітнішим об'єктом якої є стадіон "Ніка".

Олександрія. Стадіон "Ніка"

Міський пляж і місток через Інгулець

Між спортивною базою футбольного клубу і міським пляжем втиснувся парк імені Тараса Шевченка, який для місцевих є не більше ніж транзитною зоною по дорозі на 14-й мікрорайон. Колишня велич парку розчиняється в бур'янах і проїжджених мопедами стежках. Помітно, що в 1970-х парк відображав собою спортивну міць Радянського Союзу. Сьогодні ж він не те щоб закинутий, але й символом спортивних досягнень Олександрії парк вже не назвеш. Та й фільтрувальна будка, на протилежному березі Інгульця, яка комутує потоки стічних вод, додає особливого шарму...

Парк імені Тараса Шевченка

"...Підкорювачам космосу"

Ну а тепер повернемось назад, в центр Олександрії, звертаючи увагу вже на більш давню архітектуру міста, яка щільно вписалась в радянський перестроєчний модерн Олександрії.

Перехрестя Першотравневої і Леніна

Будинок банку. Будинок XIX сторіччя

Проспект Соборний, 51. Будівля 1910 року

Серед любителів архітектури популярністю користується будинок Семена Григоровича Піщевича - колишнього члена державної думи Херсонської губернії.

Будинок Семена Григоровича Піщевича. 1902 рік

Для мене ж архітектурним символом міста стала пожежна каланча, від споглядання якої отримуєш справжнє естетичне задоволення, точнісінько таке, яке отримують любителі мистецтва в художній галереї. Каланча є складовою діючої пожежної частини, розташованої по вулиці Першотравневій.

Пожежна частина на вулиці Першотравневій

Пожежна каланча. 1897 рік

Пожежна каланча. 1897 рік

Чим далі відходиш від центру міста, тим більше Олександрія набуває форм того радянського міста контрастів, про яке я згадував вище.

Фасад районного будинку культури

Чим далі відходиш від центру по Першотравневій, чи паралельній їй вулиці Свердлова, тим більше Олександрія нагадує собою типовий радянський райцентр з брудним забором розташованого тут АТП, покрученою корінням високих тополь плиткою старого тротуару і якоюсь дивною простотою у всьому, якої трохи не вистачає сучасному світові.

Міська лікарня №1

Залишки старої водонапірної вежі поруч з лікарнею

Через дірки в заборах проходжу через територію лікарні до аграрного технікуму, закинутий гуртожиток якого і розташована поруч військова частина, все ще тримають мене в полоні ілюзій задрипаного радянського райцентру...

Вулиця Свердлова

Закинутий гуртожиток аграрного технікуму

Один з корпусів технікуму є будівлею колишньої чоловічої гімназії, збудованої в 1903 році. Будівля, враховуючи свій вік, виглядає чудово, але із-за дерев і вузького об'єктиву мого фотоапарату нормально сфотографувати гімназію так і не вдалося - відкладемо до наступного разу.

Колишня чоловіча гімназія. 1903 рік

Квиток на 231-й поїзд до Івано-Франківська, котрий відправлявся з Олександрії о 22.53 розтягнув мою прогулянку містом до пізньої ночі. Але втома й голод брали своє, та й центр міста, який починав вирувати нічним життям після денної спеки, трохи насторожував. Тому вирушив на відпочинок в скромний зал очікування залізничного вокзалу, який кипів пасажирським життям, в очікуванні вечірньої пачки поїздів, котрі один за одним з невеликим інтервалом прибували до платформи. Ще хвилин 40 і по гучномовцю оголошують прибуття мого літнього додаткового поїзда №231...

вересень 2017