На головну Команда  | 
Новомиргород УКР | РУС
Новомиргород - тихий, провінційний райцентр, розташований на півночі області за пів сотні кілометрів від Кропивницького. Легка обшарпаність затишних зелених вулиць, яка передалася містечку в спадок ще від Радянського Союзу, переносить нас у 70-ті, 80-ті роки ХХ сторіччя. Незважаючи на плин часу, Новомиргород не поспішає змінюватись, залишаючись таким самим провінційним містечком, яким був кілька десятків років тому.

Станція імені Тараса Шевченка. Ранок

Місто має непогане транспортне сполучення з Черкасами, тому, приїхавши вранці пасажирським поїздом в Смілу, я планував зловити тут транзитний автобус з Черкас на Новомиргород, поїздка на якому, згідно з моїми розрахунками, повинна була дати лютий виграш в часі перед закопченим приміським поїздом. Але майже повне дублювання розкладу руху ранкового автобуса з Черкас і поїзда, плюс бажання проїхатись до Новомиргорода приміським дизельом, яке свербіло ще від учора, зробило свою справу. І близько восьмої ранку, стискаючи в руці квиток на приміський поїзд до Новомиргорода, я вже стояв на другій платформі Південного вокзалу станції імені Шевченка, де вже почалась посадка на приміський дизель Шевченка - Помічна.

Вперед - на Новомиргород!

Приблизно півтори години в дорозі - і ми на місці. На відміну від автобуса, який приїжджає до автостанції, розташованої в центрі, поїзд прибуває до залізничного вокзалу, який в Новомиргороді знаходиться в південно-східній частині міста, звідки до центру йти ще кілька кілометрів.

Залізничний вокзал Новомиргород

З приходом приміського дизеля охайна будівля затишного вокзалу оживає. Рідня на жигулях забирає всіх, хто приїхав поїздом, і привокзальна площа знову на кілька годин затихає до наступного поїзда.

Домашній затишок залу очікування

Від залізничного вокзалу до колишньої вулиці Леніна, яка розрізає місто навпіл на східну і західну частини, виблискуючи на сонці латками свіжопостеленого поміж дірками асфальту, тягнеться сяка-така дорога. А в зарощах яворів чорними дірками пустих вікон посміхаються залишки державних підприємств, які кілька десятиліть тому ще складали основу Радянської економіки.

Вулиця Перемоги. Міст через річку Велика Вись. До цивілізації кілька сотень метрів

Закинутий гуртожиток по вулиці Соборності

Минаю промзону консервного заводу і хвилин через десять я вже на колишній вулиці Леніна, котра, враховуючи сучасні реалії, хизується зі стін будинків красивими табличками зі своїм новим ім'ям - "вулиця Соборності".

Сквер воїнів-інтернаціоналістів. Типовий радянський Новомиргород

За Союзу, в 50-х роках, Новомиргород був об'єднаний з розташованим на півночі містечком Златопіль і селами Виноградівка та Катеринівка. Нове місто стало доволі значним по площі, розтягнувшись вздовж річки Велика Вись більш ніж на десять кілометрів. І навіть зараз, через пів століття після об'єднання, все ще залишаються помітними межі об'єднаних між собою населених пунктів, тому звичні, хоча і застарілі географічні топоніми вже не існуючих міст тут до сих пір в ходу. Більш того - в'їжджаючи з Новомиргорода на територію колишнього Златополя можна навіть побачити вказівник, який вітає нас на території древнього Златополя.

Класика забобонів

До поїздки в Новомиргород я не готувався. Якоїсь більш-менш детальної карти міста в мене не було, тому пішов навмання, особливо не орієнтуючись на популярні туристичні об'єкти, які, як правило, і є опорними точками будь-якої мандрівки. Я лише знав про існування старої церкви, яка розташована в південно-західній частині міста. Туди я і вирішив пройтися, а потім вже рухатись на північ в сторону Златополя.

Будиночок санепідемстанції - яскравий зразок затишної одноповерхової забудови міста

Один з найцікавіших і найвишуканіших, з архітектурної точки зору, будинків Новомиргороду - будівля колишньої міської лікарні, побудованої на початку XX століття. Знайшов її випадково - розташована колишня лікарня в південній частині міста, по вулиці Соборності, через дорогу від сучасної поліклініки.

Колишня міська лікарня. 1912 рік

Колишня міська лікарня. Ліве крило

Меморіальна табличка при вході до центрального корпусу

Судячи з розбитих вікон, будівля вже не використовується - лікарня переїхала звідси в розташовану через дорогу чотирьохповерхову коробку поліклініки.

Арки над вікнами мають конструктивні відмінності. Можливо післявоєнна реконструкція

Стара лікарня і вантажівка лісників

Шикарна будівля Новомиргородської податкової

По сусідству з головним корпусом колишньої лікарні розташований ще один будиночок, збудований в тому ж самому архітектурному стилі. Зараз тут живе відділення податкової інспекції, яка і вдихає в будівлю життя.

Іллінська церква. 1766 рік

Під враженням від колишньої лікарні рухаюсь далі на південь. Південна частина міста являє собою звичайне одноповерхове село, забудоване характерними для центральної України невеликими будинками. Для туриста, крім старої церкви, дивитися тут особливо-то і немає на що, але особисто мені подобається цивільна архітектура 50-60-х років, яка і формувала зовнішній вигляд післявоєнних райцентрів.

Іллінська церква з іншого боку

Іллінська церква знаходиться в південно-західній частині міста, в кінці вулиці Жовтневої і була збудована ще у XVIII столітті, якщо вірити табличці з охоронним номером на стіні.

Колгоспний клуб

Колгоспний будинок культури

Симпатична, не спотворена реставрацією будівля церкви, колоритно доповнює сільський пейзаж своєю аутентичністю - стоячи на роздоріжжі перед церквою, мимоволі починаєш почувати себе Гоголівським персонажем. І лише старий радянський магазин, який маячить на горизонті, і кривий димоход з нержавійки на церкві, повертають тебе знову в реальність, в XXI століття.

Закинута колгоспна контора

Нетлінний образ Володимира Ілліча на згадку про щасливе радянське минуле

Недалеко від церкви стоїть колишній колгоспний будинок культури і вже закинута контора колгоспу імені Чкалова. Неозброєним оком помітно, що за Союзу ця частина міста була осередком культури Новомиргороду. Поруч пам'ятник загиблим в другій світовій, а в тіні берізок стоять залишки залізобетонних конструкцій, які були скоріш за все чимось на зразок дошки пошани, збудованої без всякої економії будівельних матеріалів.

Парк в центрі міста

Після розвалу Союзу колгосп самоліквідувався, а сучасний адміністративний центр міста змістився значно північніше, тому осередок цивілізації біля клубу і колгоспної контори потихеньку зачах, обростаючи бур'янами.

Щось типу радянського будинку побуту, який продовжує функціонувати в звичному ритмі провінційного райцентру

Фонтан в центрі міста

Що ж, залишаємо позаду провінційний південь Новомиргороду і виходимо в центр. Я вирішив трохи зрізати шлях і пройти пару кілометрів по дамбі місцевого солоного озера з трохи дивною, на перший погляд, назвою - Лонго. Водойма являє собою непролазні зарощі куширів, тому особливо дивитися тут і немає на що, але сам факт існування солоного озера в цій місцевості дуже цікавий. Орієнтовно в кінці XIX століття в Новомиргороді навіть функціонувала лікарня, де болото з місцевого солоного озера використовувалося при лікуванні радикулітів. Лікарнею опікувався іноземець з англійським прізвищем Лонго, яке і дало назву озеру.

Трьохповерхова коробка райдержадміністрації

Районний БК

Проходжу через парк, який більше схожий на дикі джунглі, і виходжу на центральну площу міста, яка легко ідентифікується по будівлі райдержадміністрації і розташованому поруч будинку культури.

Міст через Велику Виську. Умовний кордон між Новомиргородом і Златополем

Адміністративний центр Новмиргороду в міру симпатичний і тихий, але чимось видатним навряд чи зможе похвастатися - сучасний образ центральної частини міста формувався за Союзу, в 70-х роках, і особливою вишуканістю архітектури не вражає.

По дорозі між Новомиргордом і Златополем

Сумарно по місту я пройшов вже близько десяти кілометрів і не погано було б трохи відпочити. Але піджимав час і хотілся встигнути на автобус до Кропивницького, тому в центрі на довго не затримався - рушив далі на північ, до колишнього Златополя.

Златопіль

Південну і північну частини міста сполучає тонкий і довгий перешийок вулиці Соборності, яка тягнеться кілька кілометрів з центру міста вверх до колишнього Златополя, який піднімається над південною частиною міста більш ніж на 40 метрів.

Скромна автостанція і золотоверхі куполи Миколаївської церкви

Тут, на території колишнього Златополя, а зараз в північній частині Новомиргороду, розташована Новомиргородська автостанція, одразу за якою тягнуться торгові ряди місцевого базару, на території котрого стоїть Миколаївська церква.

Миколаївська церква

Миколаївська церква. Погляд з базарної площі

Торгова площа має класичний вигляд базару зразка 70-х років з усіма необхідними артефактами радянської доби - розкиданими по всій площі базару металевими прилавками, м'ясо-молочним павільйоном, заготпунктом і звичайно ж змурованим з цегли туалетом, який, за радянською традицією, сяючи свіжопобіленими вапном стінами, притулився точно в центрі торгові площі.

Симбіоз церкви й базару

Охайна будівля Миколаївської церкви, яка втиснулась в центрі цього радянського пейзажу, виглядає інородним тілом, яке потрапило сюди абсолютно випадково. Хоча, починаючи з XIX сторіччя, тісний симбіоз церкви і базару був вже звичним явищем і практика приурочування ярмарку до церковного свята ставала все більш поширеною.

Базарна площа Української провінції

Живий до цих пір заготпункт

Через дорогу від базару знаходиться школа №1, на території якої стоїть будівля колишньої Златопільської гімназії.

Закинута гімназія по вулиці Миколи Зерова

12 травня 1891 року

Будівля златопільської гімназії була збудована в еклектичному стилі в 1891 році і є чудово збереженим зразком унікальної архітектури провінційних навчальних закладів. З дня відкриття, і впродовж майже ста років, будівлю використовували кілька навчальних закладів, змінюючи з плином часу один одного. Але початок 1990-х ознаменував закінчення трудової кар'єри колишньої гімназії. В 1992 році школа №1, яка довго була господарем колишньої гімназії, залишає будівлю і переїжджає в новозбудоване поруч приміщення.

Розбиті вікна, обдерті стіни і холодні протяги, які вириваються з сирого приміщення через шпарини в дверях...

Звільнене школою №1 приміщення зайняв коледж Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування, який кілька років підтримував життя колишньої гімназії, але, довго не профункціонувавши, коледж трансформується в ліцей. Після випуску, в середині 1990-х років, ліцей також звільняє аудиторії колишньої гімназії, і на цей раз вже назавжди.

Колишня Златопільська гімназія

На протязі кількох років місцевим керівництвом, разом з громадськими організаціями, здійснювались спроби розпочати хоч якусь реставрацію, які закінчились нічим, що, в принципі, і варто було очікувати.

Погляд з західної сторони

Станом на сьогодні будівля колишньої гімназії продовжує прикрашати подвір'я школи №1 і виглядає дуже непогано, як для споруди, яка більше двох десятків років бореться з вітром і часом власними силами.

Останній ракурс...

Ну і на завершення трохи пейзажів північної частини Новомиргороду - колишнього Златополя. Подобаються мені такі селища міського типу як Новомиргород - тихі затишні, з легким шармом радянської доби. Час тут ніби зупинився, і лише поодинокі продуктові магазини з яскравими вивісками повертають до реальності, нагадуючи, що надворі вже XXI сторіччя, а не 1980-ті...

Вологе прибирання...

Провінційний Новомиргород

Вздовж дороги тягнуться старі післявоєнні будиночки, огортаючи пішохода затишком зелених вулиць. Чогось незвичайного на вулицях Новомиргороду немає, але своя особлива провінційна атмосфера міста по своєму приємна і цікава.

Кропива біля будинку, на якому в 1944 році був піднятий червоний прапор...

Звичний для Радянського Союзу соціальний об'єкт - районна дитяча бібліотека і бібліотека для дорослих

Пів години, які залишалися до автобуса на Кропивницький, я згаяв в залі очікування тихої Новомиргородської автостанції, обідаючи вокзальним чаєм з печивом. Надовго в місті я ніде не зупинявся, оглядаючись по сторонах, але здається мені, що чогось типу їдальні для приїжджих в Новомиргороді немає. Хоча поруч з базаром є навіть готель і якісь кафе, але функціонують вони, скоріш за все, лише в базарні дні.

Укоопспілка. Скоріш за все колишня чайна або їдальня

Будівля Ощадбанку. Сучасний ремонт зашліфував автентичний радянський декор

Післяобідню привокзальну тишу буднього дня порушував лише різкий вітер, який зірвався опівдні, натякаючи на різку зміну погоди, яка повинна буде накрити країну завтра.

Залишки будинку культури, трансформовані в православну церкву

До відправлення автобуса залишалось хвилин 10, і я навіть почав трохи нервувати - в рюкзаку лежав квиток на 232-й поїзд із Знам'янки, до якої ще треба було доїхати, а на платформах біля вокзалу немає жодного автобуса, а в залі очікування ні одної живої душі, лише буфетчиця і касирка.

Вулиця Леніна, 302

Знову Леніна, 302. Кажуть, що на початку XX століття тут, скоріш за все, був єврейський магазинчик

Але за кілька хвилин до відправлення на пусту привокзальну площу влетів 695-й ЛАЗ з маршрутом на Кропивницький. Старий легендарний автобус приємно здивував свіжою фарбою і новенькими сидіннями, тому поїздка в Кропивницький в напівпустому салоні ретро автобуса стала приємним доповненням до прогулянки Новомиргородом.

695-й ЛАЗ з маршрутом на Кропивницький

Вперед, на Кропивницький

Водій збігав за путівками, окинув оком салон, звіривши кількість пасажирів, і через дві хвилини ми вже їхали на Кропивницький, підбираючи на кожному перехресті пасажирів. Попереду 70 кілометрів розбитої дороги з пейзажами Кіровоградських сіл, буденність яких пропливає у вікнах автобусу, висадка на Автостанції №2 в центрі міста, електричка до Знам'янки і врешті-решт нічний поїзд і квиток в плацкартний вагон №17.

червень 2017